-->

Чи може архітектор змінити світ?

01.07

2023

Build back better: Відбудувати краще, ніж було – цей слоган постійно лунає в медіа у звʼязку з великими надіями на майбутню відбудову українських міст. Паралельно з цим архітектурна професія стрімко набуває популярності та суспільного авторитету; та і такого, що світових зірок архітектури запрошують майже одноосібно вирішувати долю великих українських міст. Образ архітектора-творця, такого собі генія-одинака міцно укорінений в суспільній уяві і є для багатьох привабливою роллю для наслідування. Але чи дійсно так працюють сучасні архітектори? Чи може образ архітектурного героя – це застарілий міф?

Звідки пішов міф про архітектора-творця?

Надії на прекрасне майбутнє, створене геніальними архітекторами, виникають не вперше. Фігура архітектора-індивідуаліста була широко розповсюджена в культурі минулого століття. Чого тільки вартий головний герой популярного твору Айн Ренд “Джерело”, який підриває будівлю, аби відстояти свої інноваційні ідеї перед консервативним суспільством. Сильна особистість проти неосвічених мас – так можна визначити образ архітектора-модерніста, що зʼявився на початку 20-го століття. 

 

Дві світові війни спричинили небачені до того руйнування і глобальну зміну у сприйнятті простору міста. Це дало реактивний поштовх ідеям модерністів, які бачили світ майданчиком для реалізації своїх бачень. Архітектори легендарної школи Баугауз на чолі з Ернстом Майєм вирушають до радянського союзу будувати міста майбутнього, а пізніше випускниця школи Лотте Стам-Бейсе проектує нові житлові масиви у післявоєнному Роттердамі. Тим часом Ле Корбюзье пропонує знести центр Парижа та забудувати його хмарочосами, що вільно здіймаються посеред зелені та швидкісних доріг. Під впливом його ідей Лусіо Коста разом з Оскаром Німейєром будують з нуля місто Бразиліа. 

 

У 79-ому році на обкладинці журналу Times зʼявляється Філіп Джонсон, що дивлячись на читача зверху вниз, тримає в руках макет хмарочосу на Мангеттені. “Архітектори в Штатах роблять свою справу”, каже нам заголовок. Здається, архітектор може самотужки змінити світ, навіть не питаючи на це дозволу.

Що стало з архітекторами після модернізму?

Як нам тепер відомо, модернізм все ж таки помер, не витримавши невдоволення тих самих “неосвічених мас”, які чомусь не хотіли жити за правилами архітектурних геніїв. Але зірковий статус архітекторів продовжував жити. Тільки тепер архітектори були не соціальними інженерами і ідеологами нового світу, а чимось на кшталт поп-зірок, які створювали будівлі-ікони в міському ландшафті. 

 

Ефект Більбао створив не тільки нові потоки туристів в італійському місті, але й подарував автору музея Гуггенхайма Френку Ґері статус стархітекта (від англ. star – зірка, architect – архітектор). Однією з найважливіших задач зіркового архітектора було створення неповторного шедевра, будь якою ціною. Хай-тек, деконструктивізм, чи параметрика – кожен з напрямків на межі тисячоліть мав своїх зірок, а інші з них існували поза напрямками. На початку 21-го століття більше не було ідеології, яка б обʼєднувала архітекторів, сила особистості стала потужнішою за великі ідеї.

Чи досі діє сила особистості?

Вірогідно, ентузіазм навколо зіркової архітектури міг би тривати і до сьогодні, але потік амбітних проектів на повній швидкості зіткнувся з фінансовою кризою 2008-го року. Як то водиться, кризові обставини створюють ідеальні умови для рефлексії, і тому у 2010-х роках в архітектурній професії почались важливі трансформації. Нестача фінансів для крупного будівництва змусила замислитись не тільки про економію ресурсів, але і в цілому переосмислити питання: для кого і з якою ціллю ми створюємо архітектуру?

 

Навіть переглядаючи список лауреатів Прітцкерівської премії, можна побачити, як на зміну фігурам стархітектів на кшталт Захи Хадід, Річарда Роджерса, Герцога і де Мерона та Рема Колгаса приходять Шигеру Бан, Алехандро Аравена, Лакатон і Вассаль та Франсіс Кере. Ця остання група архітекторів у різних контекстах займається проблемами доступного житла, роботою з локальними спільнотами, використанням екологічних матеріалів, соціальними і культурними проектами. 

 

Теми суспільної справедливості, дбайливого ставлення до середовища та комплексний підхід до міста виходять на перший план, поступово посуваючи архітекторське его. Стає зрозуміло, що осягнути складність проблем людства наодинці неможливо навіть найвидатнішому генію, тому архітектори сьогодення працюють в командах: один з одним, з користувачами та з іншими експертами. 

Що робити архітекторам сьогодні?

Відбудова міст – це неймовірно складна та комплексна задача, вирішення якої виходить далеко за рамки міста видимого та матеріального і поширюється на створення економічних моделей, політик та сталих інституцій. Сувора реальність відбудови вщент розбиває ілюзії про всемогутнього архітектора, що диригує процесом створення українських міст майбутнього. Але можете бути впевнені – це на краще. Міста відновлюють не особистості, а команди, і ролі сучасних архітекторів в цих командах захоплюють різноманіттям: медіатори в партисипативних процесах, управлінці в муніципальних структурах, лідери громадських ініціатив, організатори конкурсів, розробники стратегій міського розвитку, дослідники та архітектурні критики. І все це не виключає створення інноваційних, експериментальних та візіонерських архітектурних проектів, що будуть народжуватись в нових форматах взаємодії.

 

В ХША ми створюємо цілу спільноту архітекторів та архітекторок, які знають, що великі зміни – це колективне зусилля. Воно виникає в динамічному середовищі на перетині дисциплін та професій, яким і повинна бути сучасна архітектурна школа. Сьогодні архітектор не може змінити світ, та і як показує досвід, світу це на користь. Натомість, світ може змінити освіта, яка спрямовує енергію і бажання людини творити і приносити користь.

 

Авторка статті: Анна Помазанна, архітекторка, членкиня Асоціації Архітекторів Берліна, стипендіатка фонду Гайнріха Бьолля та викладачка ХША.