Пропонуємо вам до читання скорочену версію інтерв’ю Олега Дроздова та Антона Коломєйцева, яке було записане в рамках спецпроєкту “Архітектура майбутнього”.
Архітектура як явище і професія останнім часом набула багатьох нових функцій. Сьогодні архітектор це і модератор, і урбаніст, і соціолог, і митець. Коли міняється контекст навколо – має змінюватися й освіта архітектора. У серії інтерв’ю “Архітектура майбутнього”, ми хочемо розглянути явище архітектури з різних кутів та з погляду публічних осіб й експертів чи експерток з різних сфер.
Олег Дроздов – президент, співзасновник ХША, засновник архітектурного бюро “Drozdov & Partners”
Антон Коломєйцев – головний архітектор Львова, доцент кафедри архітектурного проєктування та інженерії Інституту архітектури НУ “Львівська політехніка”.
Повна версія розмови доступна за посиланням:
Анна Колісник (інтерв’юерка): Олеже, розкажіть, будь ласка, які нові виклики й можливості з’явилися для Харківської школи архітектури у зв’язку з її релокацією у Львів?
Олег Дроздов: У нас було багато різних професійних і дружніх стосунків у Львові, які дали нам можливість перелокуватися і здобути новий неймовірний досвід. Ми дуже збагачуємось, перебуваючи тут, адже вчимося розуміти нове місто, його лайфстайл, його середовище. Крім того, Львів – це одне з найбільш прогресивних міст в плані громадянського суспільства. Тут ми бачимо, як архітектура стає дуже залежною від суспільних інтересів і як формується суспільний договір між професіоналами зі сфери архітектури й суспільством. Це неймовірно цінно зараз.
Анна Колісник: Антоне, ми можемо говорити про те, що не тільки студенти та викладачі Харківської школи архітектури виграли від переїзду, отримавши можливість здобуття нового досвіду. Львівський простір отримав молодих і талановитих архітекторів. Розкажіть, чому така співпраця корисна для міста?
Антон Коломєйцев: Ми відчули це з перших днів повномасштабної війни, коли потрібно було розселяти людей по спортивних залах і Олег зателефонував і сказав, що домовився за матеріали з Японії, за допомогою яких ми будемо робити перегородки і створювати приватний простір для людей, збільшуючи їх комфорт. Тут вже долучились студенти школи. І я бачив, що зараз творяться процеси, які були б неможливі, якби не прийшли люди з настільки активною позицією. Крім того, у нас є маса спільних ідей і ряд напрацювань по просторах Львова та по адаптації приміщень під потреби внутрішньо переміщених осіб. Поруч з тим, наявність будь-якої альтернативної архітектурної школи з індивідуальним підходом до кожного студента та з можливістю бути гнучкими з точки зору потреб – це дуже цінно. Виникає конкуренція і покращення. Ми сподіваємось, що у Львові буде життєздатна архітектурна спільнота, яка буде формувати сенси і надалі використовувати їх у відновленні Харкова, Запоріжжя, Херсона та інших міст.
Анна Колісник: Ми спілкуємось з різними спікерами і кожного разу повертаємось до того, що архітектору неймовірно важливо бути гнучким і вміти відповідати на запити суспільства. Олеже, мені цікаво, коли ви будували освітню інституцію, які акценти ви хотіли розставити? Якого архітектора для майбутньої України ви бачили?
Олег Дроздов: На мою думку, ми маємо великий дефіцит експертів, які можуть критично мислити з точки зору простору як соціального феномену. І з самого початку ми вирішили, що будемо навчати архітектора, який стане соціальним модератором, тому що архітектурна професія знаходиться посередині між технічними знаннями і гуманітарними. Архітектор має комунікувати і з інженерами, і думати про майбутнє й минуле, про спадщину, долучатися до суспільної дискусії. І в час, коли штучний інтелект все більше і більше забирає рутинної роботи, ми маємо також знати про нові горизонти, місця наших фокусів і роботи. Я думаю, що інтеграція і модерування будуть головними нашими завданнями на майбутнє. Професія архітектора еволюціонує і стає ширшою. Ми маємо міста, які переважно сформовані в радянський час, тому ніколи не дивились на них з точки зору людиноцентричності. Нам потрібно змінити принципи роботи. У нас є близько 1500 громад, які майже не мають стратегічних планів. У нас не проговорені цінності, які можуть змінити місто. Тому ми потребуємо експертизи, багато любові до міст і покоління людей, які можуть мислити по-новому.
Анна Колісник: А як Харківська школа архітектури реагує на ці виклики? Наскільки ви підлаштовуєтесь під потреби суспільства, формуючи свої освітні плани?
Олег Дроздов: Перш за все, ми намагаємось перебудувати систему відносин планування і міста. Дуже важливо мати широку візію на довге майбутнє в цьому питанні, адже ті зміни, яких ми потребуємо, займуть багато часу. Важливою також стає професія міського дизайну, яка має на меті показати, як міський простір повинен трансформуватися, щоб бути набагато кориснішим, ніж він є. Тому ми плануємо створити магістерську програму саме за цим напрямком.
Анна Колісник: Антоне, ви безпосередньо співпрацюєте з різними фахівцями сфери. Чи можете ви сказати, яких архітекторів, з якими навичками і компетенціями, потребує галузь?
Антон Коломєйцев: Архітектори, як зазначав Олег, мають формувати бачення на достатньо масштабні речі. Крім того, у своїй роботі вони часто виходять за межі дисципліни архітектури. Тому архітектор чи архітекторка має бути освіченою людиною. Вони мають бути гнучкими, але не втрачати своїх принципів. Більшість навчальних закладів, що мають програми з архітектури, не пояснюють нам, що таке цінності. Тому, наприклад, зараз ми в місті впроваджуємо стандарти якісного житлового середовища, які будуть прості й зрозумілі для багатьох архітекторів, які не завжди враховують причинно-наслідкові зв’язки при плануванні. Нам важливо сформувати гуманне середовище, де всім буде комфортно, адже якщо у просторі зручно навіть найбільш незахищеним групам, то добре буде всім. Для цього архітекторам потрібно вміти мислити на різних рівнях – цілісно. Крім того, у нас є громади, які включають сільськогосподарський елемент, великі масштаби ландшафтних територій, потребують менеджменту води. Нам потрібні і такі знання. Ми маємо навчитись робити мінімальними засобами, мінімальними коштами за мінімальний час максимальний ефект. Це буде великим досягненням.
Анна Колісник: А скажіть як практик, наскільки важлива синергія освітніх архітектурних середовищ з міськими просторами? Можливо ви вловлюєте те, з яким “багажем” знань приходять молоді архітектори і чи готові вони до сучасних викликів?
Антон Коломєйцев: Синергія помітна одразу, коли в місті є архітектурна школа. У Львові так склалось, що всі викладачі архітектури, наприклад з Політехніки, проєктували будівлі в місті. Якщо говорити про відмінності шкіл, то на мою думку, це ще зарано. Ми зараз маємо співпрацю зі студентами-архітекторами з різних навчальних закладів: і з Харківської школи архітектури, і з Політехнічного університету, і з Віденського технічного університету. Я можу лише сказати, що вплинуло на мене, адже я певний час працював у Відні і там був постійний акцент на цінностях і на просторовому плануванні.
Анна Колісник: І підсумовуючи нашу розмову, Олеже, яким ви бачите архітектора майбутнього і чому ця професія справді необхідна і корисна для суспільства?
Олег Дроздов: Хотілося б повернутись до теми війни. І це війна цивілізацій. І наша перемога станеться тоді, коли ми побудуємо суспільство і простір, який відповідає цінностям цивілізації, яку ми обрали. Це багато роботи, тому що в першу чергу ми потребуємо знань, які потім будемо застосовувати на практиці. Думаю, що відбудований простір після перемоги буде мати велике символічне значення, адже він буде нагадувати про перемогу і створювати новий спосіб життя. Нам потрібно вміти бути відкритими, адже майбутнє потребуватиме кооперації з експертами з усього світу. Але також ми маємо розуміти свою роль у відбудові і пам’ятати, що вона головна. Нове покоління має розуміти, що ставки дуже високі.
Анна Колісник: Антоне, а що ви думаєте про це? До чого мають бути готові архітектори та архітекторки майбутнього? Яке буде їх місце в повоєнній Україні?
Антон Коломєйцев: Я думаю, це мають бути люди, які будуть вміти творити міста щасливих людей. Це не означає, що вони будуть найбільшими чи найдорожчими містами у світі. Під час відбудови ми не маємо влаштовувати перегони. Нам потрібно бути реалістами і діяти згідно з нашими можливостями. Але це також не означає, що ми будемо робити якісь погані речі. Нам потрібно будувати міста для щастя людей, які будуть ними користуватися. Я думаю, це виклик. А архітектори люблять їх.
Для того, аби прослухати повну версію розмови, переходьте за посиланням: https://youtu.be/kbb73kNFzeo