Пропонуємо вам до читання скорочену версію інтерв’ю Павла Гудімова та Анни Помазанної, що було записане в рамках спецпроєкту “Архітектура майбутнього”.
Архітектура як явище і професія останнім часом набула багатьох нових функцій. Сьогодні архітектор це і модератор, і урбаніст, і соціолог, і митець. Коли міняється контекст навколо – має змінюватися й освіта архітектора. У серії інтерв’ю “Архітектура майбутнього”, ми хочемо розглянути явище архітектури з різних кутів та з погляду публічних осіб й експертів чи експерток з різних сфер.
Павло Гудімов – куратор, засновник артцентрів “Я Галерея” в Києві та у Львові.
Анна Помазанна – архітекторка, працювала в німецькому архітектурному бюро “Kleihues + Kleihues”, викладачка Харківської школи архітектури.
Повна версія розмови доступна за посиланням:
Анна Колісник (інтерв’юерка): Павле, чи можеш ти розказати про те, як твої мистецькі творчі пошуки корелюють зі сферою архітектури?
Павло Гудімов: Я торкаюсь архітектури у виставкових проєктах. Наприклад, у 2019 році ми робили виставку “Імпульс”, присвячену Івану Левинському, де торкались теми нових підходів до реставрації та роботи зі спадщиною. Також якщо ми говоримо про синтез скульптури й архітектури, то його можна побачити у Львові на кожному кроці. Навіть фасад будинку, де розташована “Я Галерея” у Львові… Це чудові маскарони, архітектурні елементи, сецесія 1905-1906 років… Раніше це все було одним творінням. Коли в модерністський період відділили скульптуру від архітектури, почався менш успішний період, адже скульптура стала елементом пропаганди. І ця сумна історія триває практично до сьогодення. Коли ми говоримо про присутність сучасної скульптурної пластики в наших містах, то її зараз дуже мало. В більшості випадків – це недолугі пам’ятники, символи, меморіальні дошки. Ці речі мають мало стосунку до творчості. Коли заговорили про декомунізацію, я пропонував оголосити на певний період мораторій на встановлення будь-яких пам’ятників, бо ми і далі несем цю пропагандистську мову і виховуємо покоління, не розуміючи, що творимо. В той час, коли через скульптуру ми маємо розвивати простір, фантазію, свободу. Я маю надію, що ми почнемо говорити про творчі роботи в публічному просторі, а синтез мистецтва й архітектури буде відбуватися на багатьох рівнях, зокрема у взаємодії скульптора та архітектора. Також мене турбує питання того, хто має вирішувати, яка саме має бути скульптура в публічному просторі. Думаю, це мають бути освічені люди, творча еліта, яка буде не просто займатися дизайном, а розуміти, що форма творить сенс, а сенс створює форму. Також ми маємо відмовитись від слова “назавжди”. Треба встановлювати речі на якийсь час, на певний період, не назавжди. Така у мене позиція.
Анна Колісник: Анно, мені цікаво почути твою думку в контексті того, що сказав Павло. Наскільки для архітектури важлива культурна синергія? І наскільки ці сфери мають поєднуватися, аби результат був якомога кращим і продуктивнішим для обох?
Анна Помазанна: Безумовно, це дуже важливо. Я хочу повернутися до теми модернізму. Коли модернізм як напрямок народжувався, Вальтер Ґропіус у своєму маніфесті сказав, що це повинно повернути нам об’єднання всіх видів мистецтва для створення архітектури. Тобто, була інтенція до того, щоб повернути мистецтво як загальне та єдине ціле. Як ми бачимо, цього не сталось. Архітектура була позбавлена всього декоративного і очищена до рафінованого вигляду. І зараз, в епоху постмодернізму, люди намагаються віднайти ці сенси. І неможливість повернення чи знаходження цього єдиного сенсу нас тепер переслідує. Коли ми кажемо про мистецтво в публічному просторі міста, ми також маємо думати про вуличних музикантів, танцівників, театралів. Мені здається, архітекторам дуже важливо дивитись, які є потреби цієї культури в просторі міста. Звертати увагу на простори, які вони займають. Мені завжди було цікаво дивитися на те, як мистці бачать потенціал в маргіналізованих чи закинутих просторах. Дуже важливо, щоб архітектори вхопили цю енергію і змогли її кудись направити. Я думаю, що це особливий талант – вміння вхоплювати такі культурні тенденції, бачити потенціал, який може активувати простір. Ось така взаємодія між архітекторами і митцями стирає розподіл між високою та низькою культурою й дає можливість розвиватися разом.
Анна Колісник: Архітектура в поєднанні з мистецтвом потребує інновацій. Багато управлінців стверджують, що інновації тримаються на трьох пластах: фінансуванні, спільноті та освіті. Тому я хочу вас запитати, чому такі освітні простори як, наприклад, Харківська школа архітектури, цінні не тільки для освітнього середовища, а й для самих інновацій і змін в сфері архітектури та мистецтва?
Павло Гудімов: Освіта – це слово дуже загальне. Ми дуже часто спекулюємо ним. Освіта – це, перш за все, середовище. Завдання кожного навчального закладу, кожної інституції – створити це середовище. Що це було раніше? Ти закінчував школу і тобі треба було швиденько чомусь навчитись, щоб йти працювати. Зараз навчання триває все життя. Людина за життя може повністю змінити 2-3 професії. Людина має розуміти як трансформується світ. Зараз ми говоримо про мистецтво й архітектуру, але ми чудово розуміємо важливість екологічної свідомості, наприклад. Ми розуміємо, які величезні виклики стоять перед людством. Коли суспільство знаходиться в стресі, воно здатне генерувати фантастичні ідеї. Україна знаходиться в цьому стані вже дуже довго, тому завдяки цьому ми здатні гостріше і швидше реагувати. Завдання освітніх і культурних інституцій зараз – це об’єднання освітньої складової з потребами суспільства, але в той же час не знизити загальний рівень інтелекту, ерудиції, розуміння цінностей. Спрощення і масовість призводить до експлуатації важливих речей. Я завжди казав, що студенти будь-якої спеціальності мають розбиратись і в музиці, і в кіно, і в літературі. Якщо вони не розуміють цих речей, вони дуже швидко впираються в стелю. Дуже важлива міждисциплінарність і середовище, адже тільки на перехрестях виникає щось свіже, виникають ідеї.
Анна Колісник: Аню, я знаю про публічну програму Харківської школи архітектури, мені здається вона якраз про те, що сказав Павло – побудову середовища. Це та річ, яка дає студентам не тільки теоретичні навички, а сприяє саме розширенню світогляду. Можливо розкажи більше про цю програму? В чому її суть?
Анна Помазанна: Ця програма дійсно про створення середовища. Школі дуже важливо збирати однодумців, розуміти які люди та з яких сфер цікавляться тими ж питаннями, що і ми. Для нас важливо, що ця публічна програма – це не спосіб щось комусь розказати, це інструмент навчання і для нас. І в цьому постійному взаємообмінні з митцями, з соціологами, з письменниками, з людьми з усіх можливих сфер, які цікавляться або дотичні до архітектури та міського середовища, ми разом намагаємось рости і підвищувати рівень освіти, культури, знаходити нові ідеї. Професія архітектора різнобічна. Архітектори – це також і медіатори, і управлінці. Це люди, які розуміють багато різних суспільних процесів. Саме про це ми говоримо на публічній програмі. Ми створюємо діалог і даємо йому шлях для розвитку.
Анна Колісник: Ти вчилась в Німеччині. Чи ти помітила, як архітектурна й мистецька спільнота там відрізняється від української, зокрема від тої, що формується навколо Харківської школи архітектури?
Анна Помазанна: Я хочу згадати те, що сказав Павло про суспільство, яке перебуває в постійному стресі, завдяки чому з’являються нові ідеї. Українське середовище завжди було нестабільним, тому це сприяло тому, що люди постійно шукали якісь можливості, постійно щось робили. Тому коли я порівнюю українську архітектурну спільноту з німецькою, я завжди говорю про креатив і творчий потенціал, який в багатьох випадках тут є набагато потужнішим. Ми маємо людей, які усвідомлюють персональну відповідальність і хочуть змін. І ось цю енергію нам тільки залишилось спрямувати. Такі інституції як Харківська школа архітектури збирають людей з цим потенціалом і дають їм можливість реалізуватися. Україна дає дуже багато практичних можливостей. Середовище німецьких міст сильно врегульоване: там комфортні вулиці, раціональний підхід до забудови, зручний громадський транспорт. Вони вже мають сформоване бачення міст. Кожен, хто приходить в сферу, просто наслідує існуючі рамки. Україна зараз на етапі формування подібних рамок. І ми можемо зробити це набагато краще, ніж в Європі, бо ми бачимо недоліки. Це шанс для молодих спеціалістів.
Анна Колісник: І наостанок, чому професія архітектора – це те, до чого потрібно придивлятися з усією відповідальністю та розумінням того, що вона потребує ціннісноорієнтованих людей?
Павло Гудімов: Архітектори не мають бути обслуговуючим персоналом влади чи олігархів, це мають бути інтелектуали, які формують простір з розумінням того, що він має приносити щастя і розвиток. Через простір спілкуються покоління, відбувається передача інформації. Львів є хорошим місцем для вивчення архітектури, тому що тут все це видно. Львів завдяки своїй мультикультурності та складній історії має багато прикладів архітектури, скульптури, мистецтва. Він побудований євреями, поляками, вірменами, українцями. Нам потрібно розуміти, що це і є модель майбутнього – мультикультурність. Тому тут дуже важдива фраза Анни про те, що архітектор – це міждисциплінарна професія. Коли інтелектуали будуть управляти містами і державами, тоді ми будемо жити дуже круто. Нам потрібно жити в експериментальному і динамічному середовищі, яке буде сприяти розвитку. Задача, яка стоїть зараз перед нами – зберегти тих, хто буде займатися розвитком країни і запрограмувати перемогу на всіх рівнях. Ми маємо діяти вже, а не після перемоги. Нам потрібен економічний, культурний, суспільно-політичний розвиток вже. Це мій погляд.
Анна Колісник: Аню, ти напередодні також акцентувала на тому, що Україна – це країна можливостей для тих, хто їх тут шукає. На твою думку, чому Україна зараз та в майбутньому потребуватиме хороших фахівців?
Анна Помазанна: Будь-яка країна, яка хоче розвиватися, потребує інтелектуалів й експертів. І саме зараз ми виховуємо таких людей. Освітою потрібно займатись зараз, а не після перемоги, тому що після неї все буде рухатись настільки швидко, що якщо ми не вхопимо той темп, ми просто провалимось.
Для того, аби прослухати повну версію розмови, переходьте за посиланням: