Архітектура українського суспільства: яке місце в ній займає Харківська школа архітектури?

“Професія формує нас, перепрошиває на всіх рівнях. З часом ми проростаємо в неї, наші сенсори працюють швидше за нашу свідомість. Ми відчуваємо гостріше за інших, бачимо глибше, в цьому є щось сакральне. Коли знаєш і можеш більше – почуваєшся вільним. Але ця свобода несе страждання – усвідомлення відповідальності  перед собою та суспільством”, – Тетяна Гавриш, співзасновниця благодійного фонду “Здорові рішення”, керуюча партнерка юридичної компанії ILF та Почесна Консулка Федеративної Республіки Німеччина.

Нещодавно відбулася зустріч друзів Харківської школи архітектури, на якій зібралася спільнота однодумців та людей, що поділяють спільні цінності. Завдяки підтримці цієї спільноти Школа попри всі труднощі продовжує навчати нове покоління архітекторів/-ок, готових будувати майбутнє України.

Після вітального слова від Олега Дроздова, співзасновника Школи та Ірини Мацевко, Проректорки з науково-педагогічної роботи, Тетяна Гавриш, співзасновниця благодійного фонду “Здорові рішення”, керуюча партнерка юридичної компанії ILF та Почесна Консулка Федеративної Республіки Німеччина, виступила з натхненною промовою про архітектуру як конструкт українського суспільства. Яке місце займає у ній ХША? Чому Школа є тим осередком позитивних змін, які провадять до глибинної і якісної перебудови України?  Ділимося з вами думками Тетяни:

Я вдячна за честь мати вітальну промову цього вечора на запрошення моїх друзів з Харківської школи архітектури. Щоб уникнути завищених очікувань, маю одразу попередити, що до архітектури я маю відношення радше як споживач та поціновувач. У школі на уроках креслення я почувалася наче Аліса в Дивокраї, тому мала прагматичну угоду зі своєю сусідкою: вона робила за мене креслення, я писала за неї твори.

Я правник. Мій фокус  – політико-правова архітектура, суспільно-правовий дизайн. Такий змішаний сленг з’явився у нашому вокабулярі останнім часом. Коли я думала про цю промову – звернула увагу на те, що просторове мислення, розуміння форм, різних вимірів, щільності та крихкості матеріалів, законів тяжіння є важливим для побудови держави не менше, ніж для побудови мостів чи хмарочосів.

У мене є друг, чудовий архітектор, він теж з Харкова. Війна змусила його, як і багатьох з нас, мігрувати. Зупинятися в помешканнях без вибору, перебувати у просторах, які хтось створив для себе, не зважаючи на закони, правила і здоровий глузд. Відчути нашарування світоглядів та побуту різних поколінь: від радянських залишків аскетичного добробуту до еклектики дев’яностих та лофтів в старих пятиповерхівках. Він казав мені про фізичний біль, що відчував іноді всередині цих помешкань та страх відкрити зранку очі і знов побачити перед собою чергову рожеву стелю з гіпсовою інсталяцією.

Приблизно те саме я відчуваю, коли бачу «креативну» перебудову несучих елементів держави і «косметичний» ремонт та оздоблення сучасними матеріалами поверхні старих колоніальних конструкцій.

Моя близька колега та партнерка, з якою ми заснували фундацію Здорові рішення – лікар. Вона бачить людей «наскрізь» в прямому сенсі. Чи має її візаві хронічні захворювання, чи добре спить, чи п’є достатньо рідини. 

Чи знаєте ви, що архітекторів, адвокатів та лікарів об’єднує приналежність до вільних професій?

Зміст вільних професій полягає в особистому, автономному та професійно незалежному наданні послуг вищого характеру на основі спеціальної професійної кваліфікації чи творчого таланту в інтересах клієнта та широкої громадськості.

Представники професій, які традиційно мають високий рівень впливу і поваги в суспільстві, як правило є першими жертвами тоталітарних режимів. Найбільш незалежних такі режими знищують, інші, щоб вижити, стають їх інструментом.

Ми в Україні. У війні. Невідомо, чи ще на її початку, чи всередині. Але відомо, що це війна за Свободу та Незалежність, яка увійшла у свою найкривавішу фазу через тридцять років від формального визнання України як самостійної держави. Постколоніальна, посттоталітарна. Мені не відгукуються ці визначення. Вони притаманні радше  успадкованим «помешканням»,  вахтьорам у гуртожитках, які «ще Брєжнєва чи Щербицького бачили», інструкціям, які залишилися в старих шухлядах від діда -партійного функціонера. Ці метафори визначають більшість наших державних інституцій, культуру прийняття рішень, Конституцію, зрештою, яка косплеїть радянську.

Наш ворог, натомість, успадкував інерційну важку машину тоталітарного гегемону, сторіччя і мільярди інвестицій у побудову впливів у всьому світі, екзистенційну мету знищення української незалежної держави, як єдину запоруку свого виживання.

Наша Перемога залежить від нашої трансформації. Від віри в себе, від зміни світогляду. Від переосмислення успадкованих помешкань, подолання страху будувати нове з локальних матеріалів, довіряти своім вітрам, піскам і глинам, своїм людям. Ми маємо почистити шухляди від спадку радянських комісарів, але залишити обереги від прабабусь, від Луганська до Рахова, від Чернігова до Кезлева.

ХША народилася у Харкові, і я пишаюся цим. Бо її коріння пили чисту воду, яка завжди текла під нашаруваннями козацької фортеці, центру перетину торгівельних шляхів, Університету, що змінив його долю, фронтіру у 18 та 19 сторіччі, який перетворив місто на центр міжнародного бізнесу з розбудови Донбасу, розстріляного відродження та центру Голодомору й червоного терору. Харків пережив десятки років радянського примусового приниження, але це не знищило його сутність. Війна, яка почалася у 2014 році, стала поштовхом для трансформації. Місто поступово позбувалося зайвого спадку і формувало нову ідентичність: Школа архітектури, Літературний музей, Єрміловцентр, резиденція «Слово», культурна ініціатива П’ятий Харків. Більшість цих нових інституцій стали основою стійкості міста під час цієї війни. Невелика група людей не лише допомогла Харкову морально вистояти, але запустила процес суспільних трансформацій, який дав радянському індустріальному місту абсолютно іншу роль в дизайні України. Сьогодні Харків -Західний Берлін до 1989 року – символ демократії та свободи на самому кордоні з мороком. Понівечене і незламне Місто в постійній небезпеці.

Відкритість школи, залучення українських та міжнародних партнерів до всіх процесів  від навчання до світоглядних дискусій, а також залученість школи до проектів розвитку українських громад, створення візій повоєнного відновлення міст та містечок, робить її та її студентів агентами змін для українського суспільства та держави.

Мотивація молодих талановитих людей вчитися у кращих в Україні є симптомом живого організму. Залученість їх у спільнотворення та спільнодумання – терапією для лікування старого спадку та болісної трансформації.

Ми маємо знаходити енергію для підтримки таких осередків змін. Від визнання їх важливості до забезпечення стійкості всіма можливими способами та ресурсами. Бо від них і ЗСУ залежить існування вільної та незалежної держави, яку ми мусимо захищати кров’ю і перебудовувати одночасно. Це  і є запорукою нашої Перемоги.