З якою метою ми робили конкурс для школярів та які результати отримали? Та що наші члени журі — професійні архітектори/-ки та художники, а також студентки ХША хотіли б змінити у просторах сучасних шкіл? Про все це читайте в розмові із членами та членкинями журі Конкурсу «Будь Архітектором».
Ми отримали 23 роботи зі всієї України, серед яких роботи зі шкіл Києва, Харкова, Одеси, Львова, Тернополя, Миколаєва, Кривого Рога, містечок Полтавської, Донецької, Миколаївської, Дніпропетровської, Івано-Франківської областей.
Ми ставили ціллю не тільки знайти талановитих старшокласників та дати їм можливість позмагатися за сертифікати на навчання в ХША, а й поговорити про проблеми та виклики просторів сучасних українських шкіл. Нам було цікаво, як сучасні старшокласники дивляться на простір своєї школи, які проблеми помічають, та що вони запропонують, аби покращити його.
Для чого ми робили конкурс для школярів
Аліса Александрова, студентка 2 курсу ХША:
Момент інтеграції між вищим навчальним закладом та школою дав можливість школярам наблизитися до професії, яка ніяк не представлена в середній освіті.
Учні можуть самостійно пройти через всі етапи створення архітектурного проєкту, відкрити для себе щось несподіване в процесі, знайти свої слабкі та сильні сторони. Крім того важливо було дізнатися потреби сучасних школярів та їх бачення звичних шкільних приміщень. Цікаво було спостерігати за тим, як вони шукають шляхи адаптації цих приміщень під свою нову реальність.
Що було найважливішим у виборі переможців?
Олег Дроздов, засновник бюро “Drozdov&Partners” та співзасновник ХША, куратор Технічного блоку та викладач ХША:
Ми звертали увагу на незалежність мислення, бо одразу видно, коли учень не просто відтворює нав’язані стереотипи, а може вільно передати персональний погляд на речі. Рідко коли навіть у професійній діяльності люди можуть дати точну оцінку події чи місцю, це важливе вміння продемонструвало багато учасників. Дивлячись на роботи скрізь призму школи, ми розуміємо, що навички завжди можна розвинути, а от вроджене критичне мислення стане у пригоді в архітектурній професії.
Олександра Нікітенко, архітекторка, тьюторка Студії та кураторка блоку Навичок в ХША:
Ми звертали увагу на креативність та здатність говорити просторово-архітектурною мовою. Одна з учасниць просто додала ще одні двері до роздягальні, де була проблема із недостатньою кількістю вільного простору. Учасниця використала циркуляцію, як один з інструментів організації простору, щоб оптимізувати його. А креативність тут у тому, що вона не зносила стіни, не займалася дизайном, а просто додала один елемент і за його допомогою переосмислила цей простір.
Про роботи конкурсантів/-ток
Костянтин Зоркін:
В мистецтві перемагає той, хто сильніший як художник і це не завжди передбачає високий рівень малювання чи живопису. Це передбачає певний спосіб мислення.
Крім малювання має значення мотивація та обгрунтованість вибору, бо це про концептуальне рішення проблеми. Якщо проблема вибрана усвідомлено, це добре, хай навіть учасник вирішив її не дуже вміло. Головне, щоб всі рішення виходили зі свого досвіду. Такі роботи одразу виділяєш поміж інших.
Мені одразу сподобалися сміливі, щирі та чутливі, десь неохайні роботи. Вони несуть якусь альтернативну естетику. Бо естетика розвивається тільки коли з’являється протест та альтернатива.
Аліса Александрова:
Ми зрозуміли, що десятки шкіл по всій Україні стикаються зі схожими проблемами. Тому такі конкурси — хороший спосіб діагностики поточного стану навчальних приміщень і їх відповідності потребам і запитам школярів, тому це цінний досвід не тільки для учасників, але і для практикуючих архітекторів.
Насправді всі роботи дуже вразили неймовірною сміливістю, амбітністю і серйозною графічною подачею на рівні студентських проектів. Але були і роботи з дуже наївною ручною графікою, в яких дуже прості рішення виявлялися більш дієвими, ніж, наприклад, спроби спроєктувати нові простори з нуля. Це дало привід замислитися про те, що в архітектурі не все так просто. Найцінніші рішення — чутливі до процесів, які проживають в просторах, — можуть виявитися абсолютно непоказними і непомітними, але при цьому якісно змінити життя простору.
Більшість робіт були присвячені якимось загальним просторам для спілкування і роботи в командах, які зараз в школах найчастіше представлені столовими або рекреаціями (= коридорами). Інклюзія порушена практично у всіх проектах. Очевидно, що зараз школа — це не тільки заняття по 45 хвилин з учителем, а й все, що відбувається між ними і після них.
Які проблеми шкільних просторів хотіли би вирішити наші члени журі
Олег Дроздов:
Хочеться перепроєктувати та відреконструювати багато чого. Додати інші простори та ввести інші правила життя. Це зона, куди нога та рука сучасної людини не доходила. Найбільша проблема — це те, що простори шкіл ставлять в центр не учнів та їх потреби, а отримання результату — диплому. Шкільна освіта давно стала демократичною, з вільною формою освітньою та просторовою, яким вже не властивий тоталітаризм та центризм. Тепер ми повинні говорити про створення атмосфери, в якій є місце дискусії та діалогу, створювати простори які це забезпечують, стануть більш мобільними. Ці простори повинні дати змогу школярам вільно та зручно спілкуватися один з одним. Тоді школярі чи студенти різних поколінь зможуть передати свої знання в неформальній обстановці.
Школярі ж не дивляться на ці проблеми зі сторони педагогічних практик, а скоріш переносять ті зміни, що самі бачать в інститутах харчування, кав’ярнях, коворкінгах. Вони дивляться на простори, засновані на принципах довіри, співробітництва і перекладають ці риси та зміни на простори своїх шкіл.
Костянтин Зоркін:
Найголовніше, що повинен дати простір будь-якої школи дітям відчуття комфорту та бажання кожного дня йти до школи. Цього можна досягнути різними способами. Наприклад, перенести початкову школу в окреме приміщення.
Тоді у дітей буде відчуття захищеності та компактності, а звідти — зібрана увага, дружня атмосфера в класі та контакт із вчителем. Мій син провів цей час із цікавістю та весело)
Важливо спрямовувати увагу учнів, бо кожній людині треба навчитися концентруватися та споглядати. Досягнути цього можна різними шляхами, головне — підібирати природні засоби.
Олександра Нікітенко:
Існуючі шкільні будівлі погано пристосовані до позаурочних активностей. Пошуки загального простору приводять найчастіше в актовий зал або в їдальню, що пов’язано з нестачею площ. Нашим школам не вистачає просторів для нетворкінгу та неформального спілкування школярів між собою та з викладачами.
Коли я порівнюю своє навчання в Україні та в Німеччині, то бачу сильний контраст. У нас, на жаль, є величезна дистанція між викладачем та учнем. В більшості українських закладів викладач знаходиться на ступінь вище студента чи учня та є “носієм абсолютного знання”, тим, хто диктує, наказує та рідко – модератором, що спрямовує та допомагає.
Саме в Dessau International School в Німеччині у нас був простір, де студенти мали можливість поспілкуватися один з одним та з викладачами у вільному форматі та отримати знання в форматі peer to peer.
Поради всім учасникам/-цям
Костянтин Зоркін:
Треба адекватно оцінювати рівень своїх можливостей та навичок та діяти в їх рамках. Тоді робота буде чесною, вона не буде здаватися дитячою чи недоробленою.
В роботах одразу відчувається мислення архітектора, навіть якщо вона не дотягує по навичках. І цей проєкт не може не увійти у 10 фіналістів, бо всі відчувають потенціал. Але це можна відчути тільки в щирих роботах.
