Цього року дві студентки третього курсу Харківської школи архітектури — Оля Козаченко та Пауліна Марченко — взяли участь у міжнародній архітектурній асамблеї SESAM (Small European Students of Architecture Meeting), яка відбулася на Кіпрі. Захід об’єднав понад сотню учасниць і учасників з різних країн Європи для спільного дослідження теми ідентичності в контексті архітектури. Цей досвід став для студенток не лише можливістю професійного розвитку, але й глибокою особистою подією.
«Тема ідентичності та місце проведення заходу, яке її диктує, зацікавили мене найбільше. Контекст Кіпру — складний політично та соціально. Для мене це був виклик — змінити оптику свого бачення: з нашого воєнного контексту — на інший», — ділиться Оля Козаченко.
Конкурс на участь у SESAM є завжди складним, але водночас натхненним: процес подачі заявки передбачає глибоку саморефлексію та створення концептуальної візуальної роботи. Цьогоріч кількість місць для українських учасників зросла, а участь РФ була виключена — результат активної діяльності українських представників в організації (зокрема, Катерини Пилипенко та Володимира Петрика). Проте, через обмеження щодо виїзду чоловіків за кордон, у підсумку лише Олі та Пауліні вдалося поїхати на асамблею.
«Дивно боротися за відсутність росіян, але при цьому самим не брати участь і не ставати учасниками глобального дискурсу», — наголошує Оля.
Кожен учасник мав змогу обрати воркшоп, який його цікавить. Оля працювала у воркшопі Intertwined, присвяченому дослідженню поділеного міста — Нікосії. Разом з командою вона занурилася в особисті просторові досвіди, розмови з мешканцями, історичні джерела, а результатом стали роботи, створені за допомогою аналогових технік — колажів, ціанотипії, фотографії.
Пауліна Марченко обрала воркшоп Wunderkammer, який був частиною архівного напряму організації. Група досліджувала попередні події EASA з 1981 року, обговорюючи культуру памʼятання та передачу спогадів у зв’язку з місцем.
«Для українського контексту тема памʼяті, меморіалізації і збереження ідентичності місць — відкрита й дуже болюча. Цей воркшоп дав мені багато "food for thought", хоча єдиної правильної відповіді, як із цим працювати, немає», — зазначає вона.
«Ти майже ніколи не лишаєшся наодинці. Це може бути викликом, але це також неймовірний нетворкінг», — розповідає Пауліна.
«Попри те, що більшість учасників, як і я, були вперше на асамблеї, складнощів у спілкуванні не виникало. Спільна професійна діяльність формувала простір ефективного діалогу», — додає Оля.
Найбільш емоційним для Пауліни стала поїздка на північну, окуповану частину Кіпру:
«Мені було складно прийняти свої емоції, адже я мимоволі проводила паралелі з українськими окупованими територіями. Принципово не витрачала там грошей і намагалася відрізнити простори, які несуть локальну культуру, від тих, що є частиною окупації».
Оля ж згадує силу колективного досвіду:
«Я не могла уявити, як 200 людей з абсолютно різними контекстами можуть нашарувати таку кількість спільних цінностей. Ця подія справила на мене сильний вплив — я справді відчула себе дієвою частиною глобального наративу».
Участь у SESAM — це не лише про архітектуру. Це про зміни, спільність, здатність слухати й говорити. Це про відкритість до нових досвідів, про готовність шукати сенси в іншому контексті — і в собі.
