Після 3-го курсу, наші студенти/-ки проходять тримісячну практику у різних архітектурних бюро. Часто це унікальні досвіди роботи в різних культурних, соціальних, професійних середовищах, якими студенти обмінюються, коли приїжджають зі стажувань. Ми поспілкувалися зі студенткою 4-го курсу, Нелею Мороз, яка влітку 2022 року стажувалася у архітектурному бюро в Токіо – Suzuko Yamada Architects.
– “Я дізналась про це бюро випадково. Дивлячись на сайті ArchDaily різні конструкції, мою увагу привернула одна виставка, яку організовувала Suzuko Yamada, засновниця бюро. Мені дуже сподобались її роботи, і хоч це бюро було невелике, проте воно мене зацікавило” — ділиться Неля.
Чим саме тебе зацікавили Suzuko Yamada Architects?
– “Мені подобаються невеликі офіси, для мене дуже важливі атмосфера і колектив. Я була вражена тим, як вдало Yamada поєднує ці складні компоненти, при цьому зберігаючи елегантність та витонченість. Більш детально я про неї дізналась під час публічної програми, яку вів Дмитро Заєць. Він запросив Suzuko Yamada до нас в Харківську Школу Архітектури читати лекцію. Всі її проєкти – образні. Те що вона робить, – це не просто технічні і функціональні роботи. Це завжди ціла історія. За цим стоїть багато метафор, образів та навіть міфів”.
Чим ти займалась на практиці?
– “В офісі, який заснувала Suzuko Yamada, працює вона, 4 архітектори і ще багато інтернів, які змінюються. Я була серед інтернів, у мої обов’язки входило фізичне макетування. Весь цей час це була матеріальна робота і робота з різними об’єктами. У бюро проєкти змінюються раз у декілька днів, і для кожного з них були різні завдання. Наприклад, для одного об’єкту треба було розробити концепт-макети і зробити свої пропозиції щодо об’єму і щодо концептуальних рішень. Для іншого треба було виклеювати текстури і різні елементи інтер’єру будинку”.
Чи було для тебе щось незвичне і несподіване в їх підходах ? Чи відрізняються вони від наших?
– “Я помітила, що мені там було дуже комфортно. Те як ми мислимо і як нас вчать розуміти архітектуру в ХША дуже подібні до їх підходів. Кожні кілька днів всі сідали за стіл і на макетах обговорювали кожну ідею. Щодо самого макетування, то я дізналася багато інсайтів. Найголовніше – це увага до деталей і те, як ретельно вони підходять до макетування. Кожна конструкція, кожна балка, кожен виступ виходять об’ємні та виразні, конструктивно правдиві. Якщо якась панель накладається, то вся ця товщина має відображатись на макеті. Якщо змінюється якась конструктивна складова, то змінюється і макет, який живе під час всього проєктування. Якщо проєкт одного з приватних будинків триває рік — то цілий рік вони складають цей макет, він постійно трансформується. Спочатку це простіший “пиріжок” (шари стін), потім він постійно наповнюється, змінюється і доповнюється. Усі розмови у команді відбуваються лише на макетах, вони слугують інструментом для взаємодії з замовником”.
Тобто їх підхід допомагає більш технічно заглибитись у деталі?
– “Це десь на стику технічного і образного. І кольори, і відчуття самого матеріалу в макеті повинні передаватись. Тобто це макет з матеріалів, які використовуються в проекті. Якщо це дерево, то ти маєш відчувати, що це дерево. Ти в макеті бачиш, як воно буде виглядати в реальному житті. Вони їх роблять максимально реалістичними”.
У вас були якісь довершені проекти? Чи все відбувалось в процесі тренування в макетуванні?
– “Я там проходила стажування більше місяця. За місяць неможливо зробити якийсь проєкт, бо проєкти довготермінові. У кожного з архітекторів є його проект, за який він відповідає. І, по суті, я рухалась між цими проектами і в різні дні я працювала над різними завданнями. Найбільше часу я працювала над проєктом чайного будиночку для місцевого замовника. Було зроблено багато макетів, я зробила 4. Було від 2 – до 10 варіантів на день. І загалом, коли в нас за тиждень назбиралась певна кількість макетів, ми сідаємо і обговорюємо, що нам в них подобається, що ми хочемо розвивати далі. І ми використовуємо ту ідею, яка нам здалась більш виразною під час обговорення. Ми навіть одного разу пішли до музею, де була виставка структур для того щоб надихнутися і далі пропонувати нові рішення. В мене не було чогось закінченого. Був шлях поступового розвитку цих ідей”.
Що ти найбільше почерпнула для себе? Що тобі найбільше сподобалось?
– “Декілька речей. Якщо говорити більш загально – це робота офісу, атмосфера. Мені дуже сподобалося те, як вони обговорюють проєкти, що вони приділяють багато уваги кожній ідеї і не відкидають жодної. Коли відбувається обговорення одного з проєктів, за столом збирається вся команда. Участь беруть навіть ті архітектори, які працюють на інших проєктах, інтерни також діляться своїми поглядами. Для мене найцінніше в архітектурі те, коли ти отримуєш багато ідей та відгуків. Це те, що допомагає далі розвивати проект. А друга річ – макет. У ХША ми також вчились важливості макетування, але потім ми не так часто до цього повертались. А тут я повністю в це занурилась, і мені було дуже приємно все це відчути та отримати багато технічного досвіду. Але найцінніше – це розуміння того, скільки може дати макет і що насправді в макеті можна зробити все”.
Що можеш порадити від себе?
– “Загалом було дуже багато досвіду, але поїздка була дуже важка, бо я до неї не готувалась. Я ніколи не думала, що потраплю в Японію, це було дуже спонтанне рішення. І я знаю, що багато архітекторів хочуть і мріють поїхати туди. Я б радила вчити японську, бо дуже важко без знання мови. Там дуже важко знайти людей, які розуміюсь англійську. Сама культура дуже відрізняється, вона ієрархічна. Спочатку я була виключно в японському колективі, але інтерни мінялись кожні два тижні, тож були і студенти з Європи. Мені пощастило, що колектив, у який я потрапила, має дуже багатий міжнародний досвід. Мій куратор рік працював за кордоном – пів року у Франції і пів року в Осло. І ще одна річ, яку я для себе відкрила в цьому офісі, – це бібліотека. У них ціла стіна це величезна бібліотека журналів і книжок, які слугують тобі натхненням. Працівники постійно звертаються до книжок і показують якісь варіанти. Звісно, Suzuko Yamada – це окремий досвід. Вона працювала 4 роки в одному з великих японських офісів Sou Fujimoto, і потім вже заснувала власну практику. Вона дуже багато знає, надихає і мотивує. Все що вона говорить завжди цікаво, хочеться її слухати. Мене там прийняли дуже тепло”.
Тобто підхід до роботи у них був горизонтальний, а суспільство вертикальне?
– “Насправді в них в офісі теж вертикальний підхід. Графік роботи інтернів з 10 до 6, а японські працівники не казали, до котрої працюють. Вони там буквально живуть і їм це подобається. І коли інтерни йдуть, у них починається інше життя, своя особлива робота. Тому ця ієрархія зберігається”.
