Простір має значення: чому архітектор важливий в житті людей

Емпіричні дані в університетах США та Європі почали накопичуватися з 1960-х завдяки експериментам нейробіологів, психологів, антропологів, поведінкових економістів. Однак створення компактних девайсів девайсів, які можна кріпити на різні ділянки тіла значно доповнила картинку. Передусім йдеться про айтрекери, прилади, що фіксують швидкі рухи очей (сакади). Так стало зрозуміло куди люди передусім дивиться коли стикається з просторовим об’єктом. А от про те, що відбувається в мозкові у процесі знайомства з новим простором на сьогодні більше відомо завдяки відкриттю просторових і координатних нейронів. Перші відкрив Джон О’Кіфф у гіппокампі, органі, що відповідає за пам’ять. Другі — подружжя Мей-Брітт та Едвард Мозери. У суміжному з гіпокампом регіоні мозку, так званій енторінальній корі, вони зафіксували клітини, що утворюють гексагональну сітку синалів. Власне, це є внутрішньою системою координат як у тварин, так і у людей. Вони активуються, коли ми починаємо рухатися у просторі і змінюємо положення тіла по відношенню до масивних об’єктів. Ця нейромережа пов’язана із гіппокампом, центром пам’яті. Якщо просторові і координатні мережі виявляють навколо якийсь тригер, як нагадує певний позитивний чи негативний досвід, то запускається детальнішої оцінки ситуації. Як це позначається на психіці.

Нейропсихолог Колін Еллард з Університету Ватерлоо (Канаді) досліджував вплив геометрії і фактур фасадів будівель на емоції людей. Для того, щоби знімати дані в режимі реального часу він використовував браслети, вимірюють електропровідність шкіри. В результаті з’ясував, що фасади, де є гра ліній, ускладнений ритм викликають приємне збудження та інтерес, одноманітні форми навпаки — пригнічують психіку. Цю гіпотезу він розвинув у книзі “Places of Heart”.

У еволюційних біологів є своє пояснення того як мозок оцінює простір буквально у долі секунди. Наприклад, візуальна доступність: скільки стрибків чи кроків до об’єкта бажань, чи нічого не перешкоджає. Чи є шляхи відступу, коли раптом щось піде не так, тощо. Коли простір погано проглядається, оку немає за що зачепитися, це може нагадувати про пастку і викликати тривогу. Звідси, до речі, посилена увага до освітлення, колористики, текстур. Коли простір добре проглядається, є легко обрахована кількість ходів (проходів, дверних прорізей) і вони не заплутані, це викликає відчуття контрольованості ситуації. Відповідно такий простій, викликає відчуття допитливості. І навпаки: простір паска провокує одну з трьох базових реакцій на стрес: битися,втікати, завмерти. Отже не варто дивуватися, коли студенти бувають занадто сонними чи агресивними у тих чи інших аудиторіях.

Конфігурація простору також зумовлює характер нашу взаємодію з іншими. Одні приміщення цілеспрямовано спроектовані бути транзитними як-от вокзали, термінали аеропортів, метрополітен, інші неусвідомлено викликають відчуття тимчасовості, або навіть безпритульності. Урбаніст Йен Гел у книжці «Міста для людей» звертає увагу на розмірність простору: на які відстані відбувається зоровий контакт між людьми, з якої відстані можна розпізнати емоції, сприяє чи не сприяє простір двосторонній комунікації. Скажімо з відстані більше 25 м. можна сприймати гру актора чи голос лектора, але пітримувати розмову вряд чи. Практично кожна людина реагує на те наскільки фізично комфортний контакт з іншими.

Згадайте своє відчуття у годину пік у метро чи у ліфті, який курсує багатоповерхівкою навчального корпусу. Або так само пригадайте своє відчуття у довжелезних коридорах держустанов типу обласних адміністрацій із сотнями однакових дверей. Або коли за однією з них палацоподібний кабінет десь в глибині якого сидить начальник за масивним столом. У ректорів багатьох українських вишів чомусь часто саме такі кабінети. І навпаки, пригадайте, коли ви потрапляєте у ланж-зону чи кав’ярню з острівцями зручних крісел чи лавочок, м’яким локальним світлом, зеленню. Це місця, що допомагають знати напругу, іронізувати, писати на серветці чи скетч-буку геніальні ідеї і бути на короткій нозі з тими, хто поруч. Чому саме так часто вигдяють офіси провідних технологічних компаній? Тому що їх керівники цінують силу спонтанної людської взаємодії, яка підтримує командний дух, винахідливість і креативність, сприяє відчуттю причетності і банально зберігає нервові клітини. Від цих клітин, зрештою залежить прибутки таких компаній. Архітектурних бюро теж. Але кого і що воно можуть знайти в університетах?

Кожне пристойне бюро мріє залучити побільше молодих архітекторів, які навчалися у солідних університетах за кордоном. Я тут не буду вести мову про MIT, який вважається кращим з архітектурної освіти у світі. Рік навчання тут коштує від 57 тис. USD у місяць. Такий прайс і вимоги практично не доступні 90 % архітекторам, урбаністам або забудовникам з України. А от Дельфтський технологічний — це вже «тепліше»: 11–18 тис. Евро у рік. Теж досить висока планка, але доступна все більшому числу українців. У будівлі факультету архітектури BK Bouwkunde впадає в око поєднання крафтовості і технологічності. Комплекс була перепроектований і пристосований до сучаних потреб викладачами і студентами. Старі класні кімнати перетворилися на сучасні студії, у коридорах приємна колористика і освітлення та зручна система навігації. Порожні колись внутрішні дворики перетворилися на два великі атріуми для лекцій, презентацій і макетну майстерню. Тут все сигналізує про динамізм і креативність, якими наповнене життя факультет. Центром тяжіння всього кампусу TU Delft є бібліотека, спроектована голландською архітектурною фірмою Mecanoo. Ззовні будівля нагадує пагорб із конусом. Таким чином повехня використовується як газон і публічний простір. В середині відкритий простір із книжковими стелажами, зручні куточки для читання. А найголовніше — у студентів є перед очима зразок дуже класної архітектури.

А от в Міланській політехніці, яка також входить до топ-10 університетів за якістю архітектурної освіти (за версією QS) новий корпус Школи архітектури спроектований її знаменитим випускником Ренцо Піано. Тут також корпуси більше нагадують коворкінг, зручний дворик, із майстернями-акваріумами дає змогу працювати на свіжому повітрі, оглядати класну архітектуру ззовні, влаштовувати виставки скульптури, спілкуватися в тіні невисоких дерев.

Ну а що в Україні? Одним з найкращих є недержавний Український католицький університет. Споруджений у 2015–2017 рр за проектом, німецькою компанією Behnisch Architekten Центр Шептицького сформував навколо себе кампус на рівні кращих європейських університетів. Однак тут не вивчають архітектуру. Архітектурний факультет є Львівській політехніці. Його розміщено у головному корпусі, спроектованому у 1873–1877 роках Юліаном Захаревичем. у неокласичному стилі. Кажуть архітектор прагнув перевершити Віденську політехніку, тому зібрав все, що вважалося тоді найкращим із інших великих стилів. Тож не обійшлося без пафосу і на претензію на храм науки і технологій до чого апелюють високі стелі із фресками Яна Матейки на тему прогресу, ліпнина, бюсти професорів-«небожителів». Однак навчатися у храмі не найкраща ідея для сучасного студента. Як мінімум тому, що дуже багато усього ритуального — і у просторі, і у освітній програмі. Тут панують розмірності, що налаштовують на поштивість, а не на активну дискусію або відверті розбір польотів. Історією і традиціями просякнута і Національна академія мистецтва і архітектури. З входу вона зустрічає староакадемічним пафосом, а глибині нагадує притулок богеми, в якому давно не прибирали і не провітрювали. Ствни з претензією на кракелюр прикриті величезними полотнами, які втім складно розгледіти у поганому освітленні. Втім, у виші, що претендує бути головним з підготовки архітекторів, Київські національній архітектурі будівництва та архітектури ситуацію щодо простору ще печальніша. Довгими коридорами, промисловими масштабами корпусів і аудиторій заклад нагадує фабрику, де все стандартизовано і поставлено на потік. Відчутно бракує місця, де можна розгледіти студентські роботи, поспілкуватися. У будівлі також бракує зрозумілої навігації. Крім величезних фабрик дипломів є невелика, майже цехова інституція Харківська школа архітектури. Це приватний заклад вищої освіти.

До війни буділя ХША у Харкові нагадувала родинний дім і атмосфера була подібна: тепла лампова, в міру богема і неформальна. Вторгнення і евакуація поставили Школу на грань закриття або переїзду за кордон. Завдяки партнерсву Львівській академії мистецтв, яка надала ХША приміщення Школа продовжила навчання і влітку 2022 набрала нових студентів на бакалавсрську програму з фокусом на повоєнну відбудову. Кейс ХША показав, що модерністські, холодні в емоційному і часто фізичному сенсі споруди можна зробити притульнішими. «затеплити» новим змістом У Львові ХША віддворила свою модель і освітнього процесу. це поєднання блоку гуманітарних дісциплін, технічних навичок і командної роботи. На рівні організації простору це, відповідно, лекційна зала, майстерня і студійний простір. Оскільки в ЛНАМ Школі довелося пристосовувати приміщення, яке певний час використовувалося як конференц-хол, а до того було їдальнею Академії. Це витягнуте приміщення із вікнами з обох боків. В принципі типовий зразок рядянського конструктиву. То ж і модель пристовування відрізнялася від камерного простору особняка у стилі класицизм на Конторській в Харкові. Архітектори Школи розділили його легкими рухомими стелажами на зони, у кожній з яких столи для команди. Тут студенти спільно готують завдання за програмою. Переважно це проекти, які захищаюьться у форматі ревʼю. Власне тут студенти і проводять більшу частину часу, тому простір несе відбиток особистості кожного з них у макетах, скетчах, фотографіях або навіть вазонках на підвіконні.

Найближчими роками вряд чи варто розраховувати на побудову в Україні нових кампусів і тим, більше — відкриття нових університетів. Одним із варіантів може бути перезапуск тих, що вже існує — з переходом на корпоративну модель управління, фінансову автономію і нові принципи організації освітнього процесу. Досвід взаємодії ЛНАМ та ХША у цьому контексті цікавий оскільки підказує, що якісний простір, починається не з дорогого ремонту, а з вивченням потреб тих, хто ним користується, з дослідження контексту і прототипування об’єктів, що відповідають одному й іншому. Саме так відбувалася літня будівельна практика, де студенти двох досить відмінних за бекграундом вишів спільно працювали з кампусом академії, який у підсумку доповнили оригінальними і функціональними дерев’яними конструкціями, що зробили цей публічний простір затишнішим і виразнішим. Цьогорічна практика студентів ХША спрямована на переосмислення бібліотеки ЛНАМ і перетворення її у медіатеку і коворкінг для студентів

То ж як мають бути трансформовані освітні середовища, де готують архітекторів, дизайнерів та інших креативних професіоналів? По перше у них перед очима мають бути референси якісних просторових рішень. Дуже важливим є освітлення — і для психологічного стану і для продуктивної роботи. Верхнє денне світло, бічне локальне у вигляді світильників. В ідеалі — можливість регулювати кольорову температуру та інтенсивність електричного світла. Столи трансфомери, достаньо легкі, щоби їх можна було переставити, перенести чи зібрати. Майстерня для моделювання і прототипування — до якої у студентів є вільний доступ, але й відповідний технічний нагляд досвідченого майстра. Лекційні зали мають бути максимально мобільними у плані перестановки стільців чи лавок. Наявність маркерних дощок, проекторів з екранами та інтернету стає базовою вимогою. Дуже бажаним є простір для відкритого обговорення студентських робіт і проектів. Але якщо це макет, то має бути можливість його розгледіти з різних ракурсів. Для цього добре надаються антресолі, амфітеатри, східчасті подіуми. Стіни бажано робити максимально робочими і надаватися для кріплення креслень, замальовок, фотографій. Те, що несе інформацію про контекст має оточувати учасників освітнього процесу, створюючи кокон знань. Жодної ритуальності, «красивостей», але і менше знеособленості, відчуженості. Більше уваги до виразності, ліній, зрозумілого і добре прочитаного ритму, градацій світла і культури роботи з кольором.

Ну і звісно, сучасних архітектурний факультет чи вих. Складно уявити без певної лабораторної частини. Адже досягнення сучасної нейробіології і поведінкових наук має ставити частиною освітніх програм, а студенти хоча б побіжно мають бути знайомі із тим як дизайн і планування будівель впливає на психіку тих, хто буде в них чи поруч з ними перебувати.

Текст: Микола Скиба