Освітня програма “Архітектура та урбанізм” є першим кроком до опанування професії і спрямована на формування необхідних практичних та теоретичних навичок і знань в сфері архітектури та урбанізму. Базуючись на світовому досвіді архітектурної освіти, програма розкриває комплексність професії, дозволяючи студентам сформувати свій особистий професійних шлях.
Майбутні професійні урбаністи виконуватимуть роль важливих посередників, які сприятимуть процесам планування та прийняття рішень на різних рівнях. Освітня програма спрямована на забезпечення компетенцій, необхідних для виконання такої ролі.
Короткострокові інтенсивні та насичені освітні програми присвячені сфокусованим знанням, отриманню досвіду та навичок за короткі терміни та новому погляду на професію.
Харківська школа архітектури за підтримки меценатів надає іменних стипендій для студентів. Стипендії покривають від 25 до 50 % вартості навчання. Стипендія надається на весь період навчання, за результатами кожного року стипендія продовжується за умови отримання високих балів з усіх дисциплін програми.
Природний та культурний ландшафт: інтерв’ю Романа Лозинського
05.08
2021
Чому пустки, покинуті церкви чи затишні ринкові площі й красиві ратуші важливіші для майбутнього громади, ніж укладання стратегій економічного розвитку?
Наскільки ландшафт як матеріальне та ментальне явище може бути основою для програм ревіталізації чи створення нової архітектури?
Про це ми поспілкувались із Романом Лозинським — магістом географії Університету Південного Іллінойсу в Едвардсвіллі (CША, 2017) в якості стипендіата програми Фулбрайт, викладачем Українського католицького університету, кафедри культурології, автором книги «Культурні ландшафти Галичини: етика взаємодії людини з природою». Також Роман був запрошеним лектором в рамках Публічної програми ХША.
Озираючись на сучасні українські міста та передмістя важко назвати їх культурними, радше про них кажуть безкультурні. Чи це дійсно так, чим небезпечний дискурс безкультур‘я?
Теперішні українські міста та передмістя і явища, що в них відбуваються, можна назвати безкультурними, у тому сенсі, що вони відображають нерівний розподіл землі та “дику” приватизацію для вузького кола “обраних” часто за рахунок громадських земель. Занепад громадської сфери, скорочення доступу до природи або її зменшення, комодифікація землі, хаотична, непродумана забудова з ігноруванням культурних контекстів місцевостей є частиною ширших світових процесів пов’язаних із неоліберальною економікою та ігноруванням питань соціальної справедливості та екології.
Наші міста і передмістя є без сумніву культурними, у тому сенсі, що вони, їх матеріальне забудоване, архітектурне середовище, відображають культуру постсоціалістичного суспільства та усю складність та неоднозначність його суспільних змін. Американський географ Річард Шейн (Richard Schein) наголошує, що ландшафти-краєвиди є матеріалізованим дискурсом, де ідеї, цінності, прийняті рішення, а також владні відносини, домінування, виключення, утиски та боротьба матеріалізуються у середовищі. Ще у ширшому сенсі наші міста та передмістя відображають культуру антропоцену чи капіталоцену, що є глобальним явищем, але в Україні вона особливо загострена. Слабке громадянське суспільство, непрозорі прийняття рішень, корупція і непотизм говорять про те, що наші міста і суспільство не можуть навіть працювати у неоліберальних рамках з “законом-ринком”, де капітал та конкуренція є ключовими, а не неформальні, часто родинні, зв’язки як у нас або капітал в тіні.
Дискурс безкультур‘я небезпечний його спрощеним та узагальненим поглядом і знецінення та виключення певних ідей та поглядів. Безкультур’я – це оціночне, дуже узагальнене судження відповідно до певних усталених, домінуючих поглядів та критеріїв. Часто безкультур’я вживають задля знецінення чогось чи зображення як “варварського” та “нецивілізованого” тими, хто має більше влади у суспільстві. Проте, наприклад, вернакулярна архітектура, спроектована та створена без участі архітекторів, “звичайними” людьми, що може здаватись бездарністю з погляду професійних архітекторів, є цінною для зрозуміння щоденного життя людей, їх потреб, цінностей та прагнень та їх ідентичностей, є відображенням їх винахідливості і досвіду життя часто у дуже складних економічних та соціальних умовах.
В теперішніх ціннісних координатах та нормах все, що суперечить збереженню чи переосмисленню природного довкілля, культурної самобутності/ідентичності, сприяє соціальному виключенню чи нерівності, є далеким від бажаного. Зменшення зелених площ, автомобілеорієнотоване містопланування, будівництво без поваги до місцевих культурних та архітектурних особливостей та без врахування історичного контексту, існуючого щоденного життя людей, їх потреб та сформованих місць, незалучення громади і різних соціальних верств до процесу планування та прийняття рішень можна вважати безкультурним.
Яка роль в’янення, руйнування у творені культурного ландшафту?
Зникнення чогось чи його руйнування завжди є джерелом стурбованості та психічної напруги. Біологічне старіння турбує будь-яку людину. Модерність створила своє ставлення до часу і змін, а саме ідею лінійності та прогресу, поглядів, що усе розвивається і йде вперед. Проте сучасні суспільства із їх науковими відкриттями не можуть впоратись із біологічною смертю. Домодерні, сільські, агрозалежні суспільства і релігії тут дають собі краще раду. Домодерні суспільства мали свій час, що був циклічним – залежним від зміни пір року. Старіння та руйнування мали своє розуміння із більш спокійним ставленням. З їх позиції в’янення, старіння не є зникненням, а тільки переходом у інший стан з іншою функцією. Рослинність чи певний природний будівельний матеріал вертається до землі, для того, щоб живити цю ж рослинність та формуватися у новий матеріал у майбутньому.
Deutscher Wald («германський ліс ») є центральним символом німецького культурного ландшафту. Ця природня міфологія мала ідеологічні цілі націобудування. Яке місце політики у понятті культурного ландшафту? Які міфології та символи можна назвати центральними для України?
Природний та культурний ландшафт рідко є нейтральними. Люди, проживаючи у ньому, змінюючи його та привласнюючи, надають йому певні культурні значення. Коли ці значення стають колективними, спільними для цілих спільнот, ландшафти перетворюються у символічні. Викликаючи колективну асоціацію, сенс, відчуття приналежності та спільного, ландшафти можуть стати культурною основою самобутності. Через цю здатність ландшафту бути медіумом, який може транслювати культурні значення, він часто є частиною політики та владних відносин та інструментуалізовується.
Ландшафти є втягненими у ідеології та формування, легітимізацію, підтримку або ж оскарження різних соціальних структур (систем відносин) – національних, економічних, класових чи гендерних. Україна є досить суспільно і природно різноманітною, культурно і політично, з об’єктивних історичних причин з дуже різною міфологією та символізмом. Проте, на мою думку, Дніпро як символічний ландшафт є центральним для України. Також, символічними є такі елементи природного ландшафту як острів Хортиця, дніпровські пороги та навколишній степ як частина національного міфу про козаків, а перш за все як місце для захисту втікачів, розбійників та свободолюбивих людей від адміністрацій та кріпацтва, і водночас степ – як символ відкритості просторів та небезпеки і появи Іншого. У радянський час будівництво ДніпроГЕС у Запоріжжі теж мало сильне символічне значення і використовувалось у пропаганді швидкого економічного зростання і переваг комунізму та сили пролетаріату і підкорення природи задля прогресу.
Хто обирає, визначає що є цінним, що ми маємо зберігати? Чи можуть їм стати найбільш розповсюджені матеріали у народній архітектурі: профнастил, єврозабор?
Вибір і визначення, що є цінним і що повинно зберігатись і особливо для чого/з якою метою, є частиною ширших владних відносин та теми як працюють різні суспільства. Відносини між різними суб’єктами-акторами і не тільки між людьми, але також включаючи нелюдських, що мають свою агентність – матеріали, віруси, тварини, клімат, рослини, матеріальне середовище чи як в даному випадку архітектура з минулого.
Розрізнення між поняттями спадок та спадщина є дуже важливим для зрозуміння, що є цінним у процесі зберігання і чи лише зберігання/консервування. Спадок – це те, що з минулого є успадковане фізично/матеріально, інерційно, без зусиль. Спадщина – результат вибору суспільством, його панівною частиною, що є цінним з минулого зараз, для теперішніх потреб/ідей та для майбутніх поколінь. Спадщина переважно не є нейтральною і виконує певну функцію, місію і втягнена у ідеологію. Не спадщина – результат вибору, що не є цінним зараз та для майбутніх поколінь, часто з виключенням з дискурсу ”незручного” та знищенням матеріального/фізичного. Спадщина, а саме значення, які в неї вкладаються, є соціально конструйованою, служить інструментом для підтримки теперішньості та впливає на майбутнє та змінюється в часі та зі зміною владних відносин.
Наприклад, руїни покинутого польського костелу чи синагоги, який є спадком з минулого, тобто матеріальні речі, які інертно і автоматично опинились в наш час (або ж завдяки певним ентузіастам/кам), ще не є спадщиною. Костел чи радянська мозаїка, які є спадком минулих держав та суспільств, а тим більше складні і суперечливі події та місця з минулого, ще не є спадщиною, оскільки не осмислені суспільством. Погляди “своя – не своя” спадщина є поширеними у нас і говорять про те, що минуле, часто дуже трагічне і неоднозначне, є неосмисленим. У такому випадку ми можемо говорити про дисонансну спадщину, що ділить суспільства, які по-різному її розглядають та оцінюють. Але матеріальні об’єкти з минулого можуть стати нагодою і для діалогу та порозуміння.
Профнастил, вагонка, пластикові вікна чи інші дуже поширені, а тому народні матеріали, чи більш ширше вся вернакулярна архітектура, можуть стати цінними, коли і якщо буде потреба зберегти їх з появою інших матеріалів, які їх витіснятимуть. Аналіз з позиції нового матеріалізму зміни домодерної вернакулярної сільської архітектури, яку часто називають традиційною, і теперішньої вернакулярної, показує, що мотиви у сер. ХIX ст. і зараз не відрізнялися і утилітарність є центральною, а від так нові матеріали не суперечать за своєю суттю традиційним, хоч дисонують за формою. Прості люди використовували і продовжують використовувати ці матеріали, які були найзручнішими і найдоступнішими рішеннями за своєю ефективністю – співвідношення ціна, простота встановлення та догляду і їх довговічність. Смаки і звички, а навіть показове споживання, могли себе проявляти у традиційній архітектурі у декораціях чи незначних відхиленнях у архітектурних елементах і в розмірі будинку, але практичність все ж була визначальною, чому свідчить, що перш за все у заможних селян господарські споруди були більшими. Традиції, це те, що показало себе найбільш ефективним і тому повторювалось в часі. Але як тільки появлялись ефективніші матеріали та технології, традиція змінювалась і з XIX ст. щораз частіше.
З позицій матеріалізму використання теперішніх нових матеріалів – метал для покрівлі та парканів, вагонка для покриття стін, утеплення, пластикові вікна не суперечить традиційним ландшафтам, а є новою традицією. У такому випадку, збережена така вернакулярна архітектура, буде цінністю як приклад життя певного періоду розвитку суспільства та технологій 1990-х – 2010-х років та відображенням політичних і економічних умов цього часу.
Як захищати культурний ландшафт? Які є механізми ?
Тут треба уточнити який саме культурний ландшафт і для чого захищати, і тоді стане більш зрозуміло як. Відповідальність, тобто усвідомлення розуміння наслідків захисту ландшафту для різних сторін є ключовою. У теперішній час, все більш зростаючої екологічної загрози, збереження природного середовища та біорізноманіття і життя людей та інших органічних мешканців Землі – рослин, тварин є центральним. Але оскільки ми живемо у світі конкуренції між різними країнами і навіть військових конфліктів, потреби власне зростання економіки (не просто її підтримки) і відповідно захисту є також центральними. Культурний ландшафт так як він поданий у Конвенції про світову спадщину з наголосом на домодерні, доіндустріальні способи взаємодії людини з природним середовищем є вартим уваги і не так збереження, як осмислення і як джерела ідей для створення нових культурних ландшафтів більш пристосованих до наших викликів та екологічним загрозам.
Так як традиції є постійно змінними не варто зациклюватись на збереженні архітектурних традицій середини ХІХ ст. Збереження таких ландшафтів через значні регулювання перетвориться у примус підтримки по суті скансенів-тематичних парків, які споживаються переважно туристами, міськими мешканцями на відпочинку і ускладнюють життя місцевим мешканцям, особливо тим, що не залучені у сферу послуг. Будинки середини ХІХ ст. є незручними для життя в теперішніх умовах і потребах комфорту. Окрім цього, це дуже дорого. Наприклад, збудувати дерев’яний будинок за старовинною технологією і ще й створити нові вигоди, можна порівняти до створення преміум автомобіля, кожну деталь якого складають вручну. На мій погляд найбільш оптимальний варіант це осмислення домодерної вернакулярної архітектури, її естетичних та екологічних властивостей для створення на її основі більш комфортних, але не менш екологічних та естетичних рішень. І це завдання для професійних архітекторів не без взаємодії із істориками, екологами, антропологами та місцевими мешканцями та мешканками. Механізми збереження і підтримки культурного ландшафту можуть бути різними: згори — через регулювання і контроль, та/або знизу — завдяки усвідомленню мешканцями й мешканками та іншими зацікавленими сторонами цінностей культурних ландшафтів. Найефективніший варіант — це співпраця і діалог різних зацікавлених сторін — місцевої громади, експертів і експерток та органів місцевого самоврядування у створенні концепції збереження, регулювання та/або планування культурних ландшафтів. Проте, без сумніву центральними є міждисциплінарне дослідження культурних ландшафтів із залученням фахівців та фахівчинь зі сфери архітектури, містопланування (містобудування), екології, географії, етнографії, історії, економіки, агрономії, соціології, з метою знайти і зрозуміти локальну та регіональну особливість культурних ландшафтів і їх цінності та розуміння того як різні люди та зацікавлені сторони розуміють, цінують, використовують і творять культурні ландшафти. Участь різних сторін у запровадженні спільних правил та регулювань надає їм легітимності — визнання, і таким чином зростає рівень їх дотримання і зменшення непорозумінь та конфліктів.
Розширення місцевих прав у зв’язку із децентралізацією після 2014 року дає більше прав в регулюванні архітектури та просторового планування, але і накладає більшу відповідальність та створює потенційні загрози. Недостатня фаховість чи продуманість певних аспектів у створенні містобудівної документації без попереднього дослідження та залучення місцевих мешканців і мешканок може завдати шкоди культурним і природним ландшафтам, ідентичності регіону, комфортному середовищу життя людей та спричинити конфлікти між різними сторонами.
Насправді, культурні ландшафти регулювати надзвичайно важко: вони складаються з розмаїтих взаємопов’язаних природних та культурних елементів, де присутні різні зацікавлені сторони, з різними видами власності, що розуміють і цінують ландшафт по-різному. Процес створення і запровадження регулювань щодо відновлення, збереження та планування культурних ландшафтів може тривати досить довго й вимірюватися роками.
введіть дані для отримання інформації
Бакалаврат
заявка на програму
ПОДАТИ ЗАЯВКУ НА КОНКУРС
реєстрація на конкурс «Будь архітектором»
Інтенсиви
заявка на курс
Магістратура
заявка на програму
Меценацтво
Стати меценатом ХША
Портфоліо
заявка на курс Портфоліо
Студії 14+
заявка на програму
Підписка на листи від ХША
Концентрація всього найцікавішого від ХША: події, лекції, воркшопи, вступні кампанії та гарячі новини.
BASIC WORKSHOP
заявка на воркшоп
<
Підготовчий рік
Усі заявки обробляються вручну. Надішліть ваші данні та ми зв'яжемось з Вами найближчим часом