Студентки ХША на міжнародній архітектурній асамблеї EASA

Студентки різних курсів ХША цього літа долучилися до EASA (European Architecture Students Assembly) — щорічної двотижневої події, яка збирає студентів/-ок і професіоналів/-ок архітектури з понад 50 країн світу!

Цей формат створює альтернативну систему освіти, де учасники мають можливість експериментувати з простором, працювати у міждисциплінарних командах та обмінюватися досвідом. Темою цьогорічної асамблеї стала взаємодія архітектури й довкілля, пошук нових способів гармонійного співіснування людини та природи — саме навколо цього будувалися воркшопи, дискусії та спільні проєкти, у яких взяли участь студентки ХША.

Цьогорічною темою EASA була «ризома». Це поняття описує кореневу систему рослин і грибів, а також використовується як метафора для позначення нелінійних, неієрархічних систем. Я вирішила податися саме цього року, адже моє світосприйняття близьке до цієї теми.

Протягом двох тижнів усі учасники працювали у вибраних воркшопах. Той, у якому брала участь я, був радше зосереджений на процесі та дослідженні, ніж на кінцевому результаті. У підсумку ми організували виставку, де представили роботи, створені за цей час.

Мені дуже пощастило з командою: усі добре розуміли український контекст і підтримували нас. Мабуть, найтеплішим досвідом став National Evening — вечір, коли учасники презентують свої країни. Ми підготували квест-вікторину «Знайди найбезпечніше місце в квартирі під час ракетного обстрілу — і спробуй горілку». Коли горілка закінчилася, ми роздавали варену гречку просто в руки. Це був чудовий спосіб познайомити іноземців з українським контекстом у легкій і невимушеній формі. Опісля деякі учасники навіть задонатили на ЗСУ.

Цікаво й те, що європейський архітектурний контекст виявився не таким далеким від дискусій, які ми ведемо в ХША. Було приємно відчути себе включеною у спільний архітектурний дискурс.

Тож дуже раджу брати участь у EASA — тут настільки різноманітний вибір досвідів і форматів, що кожен знайде щось для себе.

Загальною темою цьогорічної EASA була різома — про нелінійні, горизонтальні зв’язки. У природі ризома — це децентралізована коренева система, де немає ієрархії, а один імпульс у певній точці впливає на всю систему. Я би сказала, що ми дуже зосередилися саме на темі зв’язків, коли один поштовх стає каталізатором для дій у спільноті.

З усіх воркшопів моїм першим пріоритетом був Hyphae Lab, де до теми різоми ми підійшли досить буквально: якщо в природі це коренева система грибів, то ми й працювали з грибами — з міцелієм. Мені пощастило потрапити саме на цей воркшоп, бо ми не лише глибоко досліджували міцелій як матеріал, а й зробили 88 панелей із нього та побудували павільйон. Найбільше вразило те, що команда з 25 людей постійно була на одній хвилі — процес проєктування відчувався легко й надихаюче.

Хотілося б передати словами, наскільки багато яскравих і теплих почуттів залишила взаємодія з учасниками асамблеї, але слів бракує. Попри постійну присутність великої кількості людей навколо, я почувалася комфортно й наповнено, тож намагалася отримати максимум від кожної розмови.

Єдиним емоційно виснажливим моментом було усвідомлення того, наскільки різними є наші реальності з учасниками з інших країн. Щодня я відчувала відповідальність нагадувати, що війна — це не щось далеке, а близьке й страшне. І хоча часто у відповідь були співчуття й намагання зрозуміти, всередині залишалося відчуття глибокої несправедливості.

Усім студентам/-кам, які хочуть долучитися до EASA, я би радила не боятися показувати себе справжніми та не підлаштовуватися під образ, який можна собі вигадати напередодні події.

Я обрала воркшоп про електрику як явище, що пронизує життя людей.
Ми багато читали та говорили, дискутували, записували звуки електрики, малювали шум, описували електростанцію…

Підсумком стала виставка в приміщенні старої пральні, яку ми зробили зі скетчів, звуків, малюнків звуків, абстрактних текстів, відео та всього, що постало внаслідок наших пошуків. Мені сподобалося використовувати те, що вже є: не намагатися сконструювати ідеальне виставкове середовище, а слідувати наявним чинникам. Цей підхід відчувався протягом усього воркшопу. Я прислухалася, йшла за власним інтересом, дозволяла вести себе місцю та випадкам. Ми не фокусувалися на результаті — це були два тижні вільного дослідження, спільного намагання осмислити щось дуже буденне.

Для мене було неймовірно зрозуміти, наскільки багато людей насправді переймаються подібними питаннями, відчути себе частиною великої спільноти, зустріти людей із близьким мені світоглядом — настільки, що здавалося, ми давно знайомі.

Тема ризоми — неієрархічних зв’язків — є актуальною метафорою, яка набуває популярності у багатьох сферах. Дослідити її в полі архітектури — амбітне й важливе завдання. 

У межах цієї теми всі запропоновані воркшопи враховували складність як міжлюдської мережі знань та систем взаємодій, так і зв’язок із середовищем. Упродовж події екологічна адженда була розкрита через неочевидні нові ідеї, метафори та взаємозалежності. Велику роль у кожній події відіграє контекст проведення, тож досліджувати Фінляндію за такою методологією було надзвичайно цікаво!

Особливість Асамблеї полягає в тому, що такі теми можна розкривати й досліджувати у вкрай різний спосіб: від вишивання рушника на основі прочитаних текстів про кризу житла — до будівництва лазні, лендарту та навіть спостереження за електрикою.

До забезпечення інфраструктури події долучені всі, хоча й у різній мірі. Важливо, що готують, прибирають, допомагають, організовують — студенти й випускники-архітектори 🙂 Тож чистити 70 кілограмів картоплі на вечерю легко й цікаво, коли паралельно слухаєш про систему освіти в Австрії, Болгарії чи Бразилії. На цю подію я подалася в ролі гелперки, а не учасниці, що, відверто кажучи, принципово не змінило мого досвіду! Обмін і неформальне взаємонавчання залишаються фундаментальними у взаємодії, незалежно від ролі.

Слухати й ділитися досвідом, бажаннями та викликами означає ставати частиною побудови дискурсу у широкому полі архітектури. Такий багаж історій розширив моє світосприйняття, архітектурну оптику та культурний досвід.

Протягом першої половини EASA я була в ролі помічниці на кухні, допомагала готувати обіди для 500 людей. Це був унікальний досвід, адже нам пощастило мати добре оснащені професійні кухні. У вільний час я долучалася до різних воркшопів, переважно тих, де викладачками були українки. Особливо мене вразив воркшоп «Memorise the forest», на якому ми займалися перформативними практиками, рефлексуючи на тему екоциду в Україні. Пізніше основні учасники/-ці воркшопу створили фантастичні звукові інсталяції, інтегровані в місцевий ландшафт. Було дуже цікаво спостерігати збоку за різними форматами й динаміками, при цьому не беручи на себе повноцінну відповідальність за участь і маючи можливість змінювати активності.

Основне спілкування з представниками/-цями з інших країн у мене відбувалося під час змін на кухні. І це чудовий формат, адже від теми їжі можна дуже органічно відштовхуватися, щоб пізнавати інші культури. Не обійшлося, на жаль, і без неприємних сюрпризів: серед велетенської спільноти знайшлося кілька росіян, які брали участь від команд інших країн (участь команди росії зупинена з 2022 року). Один із них активно намагався прокласти «місток дружби» з нами. Очевидно, безуспішно. Але саме в такі моменти гостро усвідомлюєш основний дискомфорт перебування за кордоном і нашу самотність у цьому питанні. Напевно, серед усіх моїх іноземних знайомих лише команда Сакартвело змогла щиро поспівчувати в цій ситуації.

Водночас саме такі моменти підкреслюють для мене важливість участі в подібних подіях. На нас лежить велика відповідальність репрезентації України, української освіти, архітектури й культури. І наша присутність там — це не лише про особистий досвід і користь, а й про культурну демократію. З кожною подібною подією я дедалі більше розумію, що культурна демократія — це надзвичайно потужний інструмент у сучасному світі.