Журналістика/Архітектура/Урбаністика. Софія

Софія — студентка Нульового року в Києві. Вона працює редакторкою та дуже любить свою роботу. Однак ще вона завжди тяжіла до архітектури й урбаністики. Зараз її бажання потроху здійснюються — знання з цих галузей складаються в окрему картину, а любов до архітектури стає ще міцнішою.

Про шлях до Нульового року в ХША, важливість отриманих на курсі знань та про те, чому не варто лякатись через дурниці читайте в нашому інтерв’ю з Софією.

Вже більше двох років я працюю в медіа The Village Україна. Я комерційна редакторка — відповідаю за промо матеріали. Моя робота в тому, щоб промо та спецпроекти The Village були не менш цікавими та цінними для читачів, аніж редакційні тексти. Щоб їх так само захотілося пошерити собі на сторінку в фб, а це серйозний крок для читача. 

У той же час, моя робота також про маркетинг, KPI та цінності великих брендів-клієнтів. Люблю свою роботу за такий перетин журналістики, реклами та здорового глузду. 

Я люблю архітектуру та урбаністику. Я народилася і виросла у Києві, а мої батьки — фанати міста, які добре знають його історію та географію. Ледь не кожної неділі ми гуляли разом по Києву, і паралельно, мені «нативненько» розповідали: «Дивись, це сталінський ампір. А ось це кориотиди. А це Городецький збудував, аби прорекламувати цемент».

Я все це дуже швидко вбирала і, тому, сьогодні я просто не уявляю, як можна не цікавитися містом та його архітектурою. Але цей інтерес зустрівся з моїми страхами та сумнівами, тож я так і не пов’язала своє життя з мистецтвом чи архітектурою. Довелося багато чого перерости, щоб нарешті спокійно вступити до ХША. Навіть з’їздити трішки повчитися в Німеччині в корпусах Баухаузу

Тепер я заповнюю всі прогалини і ще раз перевіряю, чи не запізно додати трішки архітектури в своє життя.

У ХША я розумію логіку послідовності предметів — як нас «ведуть» від більш ширшого до вужчого. І ще один важливий момент у такому навчанні — будь-який блок закінчується власним проєктом. Тобто ти увібрав інформацію, проаналізував і відрефлексував в своєму скетчі, макеті, проєкті виставки. Від тебе не очікують дослівного повторення визначення, що таке «клаузура» (якщо у нього є якесь визначення). Тебе просять думати головою, не боятися бути собою, бути логічним (а може і ні). Головне — бути сміливим і не запізнюватися на пари.

Мені також подобається, що предмети ми проходимо з фокусом на чомусь конкретному. Наприклад, ми не беремо теорію архітектури як таку — щось неосяжне і на кілька семестрів. А розбираємо, звідки з’явилися музеї — і це каайф! І ці знання паралельно стають для нас інструментом в роботі над своїм проектом. Шах і мат, класична освіта. 

Ще один плюс — це навички тренуватися виступати і захищати свої проекти. А ще давати фідбек іншим, ще й без образ. 

Хочу також сказати про групову роботу. В державних ЗВО ми не вчимося справжній роботі в колективі. Часто все витягує хтось один. У ХША нам доводилося вчитися шукати компроміси, не сваритися і робити спільний проєкт. 

Є декілька факторів. Школа дозволяє мені переключити голову від основної роботи на щось інше. І це класно розвиває ті самі нейронні зв’язки. Додатковий бонус — це можливість час від часу повертатися до роботи руками (малювати чи місити бетон, вау!) і остаточно не зійти з глузду від постійної роботи за ноутом.

А ще в мене складаються докупи різні dots, різні шматки інформації про місто, архітектуру, урбанізм тощо. Все, що я знала до того, формується в більш ґрунтовні знання.

Дуже приємно бачити свій розвиток. 

Не знаю, як уявити себе і своє життя за 10 років. Але, окей, спочатку я, мабуть, згадаю відчуття від перших занять, коли я усвідомила: «Софія, а ти могла злякатися через якісь дурниці і так і не піти на курс».

А потім згадаю перші «польові» домашні завдання з урбаністики — коли довелося заходити на закриту спортивну базу і досліджувати її як об’єкт. Як доводилося скетчити в підземному переході на Контрактовій, і як вже на іншому блоці я зробила зін про цей же перехід. Загалом, виходить, що навчання в ХША — це логічна послідовність предметів, зустрічей, ідей.  

Думаю, всі завжди згадують свої перші рев’ю. Момент, коли дорослі люди з нормальним досвідом роботи в міжнародних компаніях чи власному бізнесі губляться, шаріються і вчаться презентувати свої ідеї. 

У будь-якому разі, ми всі запам’ятаємо, що наше навчання прийшлося на карантин (чи навпаки) і ми героїчно проходили студію онлайн!

Так, звісно допомагають. Я працює в міському медіа і вірю, що навіть в роботі з нативною рекламою ми маємо розуміти, яким насправді має бути комфортне місто/що таке урбаністика/що таке хороша і погана архітектура. 

Я вірю, що якісною роботою з текстами ми даємо читачам знання. Наприклад, про те, якою насправді може бути зручна інфраструктура в місті; чому підземні переходи і гетто-ЖК в полі під містом — це зло. І не тільки з естетичної точки зору. 

У результаті усі ми будемо знати, до чого прагнути в своїй роботі і чого вимагати від влади. Чому не варто купувати дешеве погане житло чи за якісь міські проекти голосувати. Інакше ніяк.

Для мене «знайти себе» — це постійний процес. Ми змінюємося і перевинаходимо себе, свої смаки, бажання та цілі впродовж всього життя. Тому так важливо викидати себе з рутини і аналізувати, чи все ок у тебе «тут і зараз». 

І так, Нульовий рік допоміг і все ще допомагає розібратися, чому мене ще змалечку притягує архітектура та місто. І що я можу з цим робити. Це все ще відкрите питання, але те, що я вже його собі ставлю — досягнення.