Програміст VS Архітектор. Дарен

Дарен з Дніпра. Минулого року він вчився на Нульовому році в Харкові та приїжджав на заняття до ХША кожної суботи. Потім — вступив до нас на бакалаврат.

Тепер він закінчує перший курс і планує пов’язати своє життя з архітектурою. Як йому далося це рішення та чому, спробувавши себе у програмуванні, він вирішив покинути ту сферу? Навіщо Дарен взяв перерву на рік після школи та як це йому допомогло?

Дізнаємось з нашого з ним інтерв’ю.

Я думав зайнятися програмуванням, коли закінчив школу. Але відчув, що маю взяти паузу та відповісти собі на важливе питання, чи це справді справді «моє». Тож зробив перерву на рік після школи.

За порадою батьків-архітекторів я поступив на підготовчий курс Нульовий рік в ХША.  Тож я встиг і трошки попрацювати програмістом, і зрозуміти, в який бік мені рухатися далі.

Цей курс став для мене відповіддю одразу на 2 питання.

Перше — чим займається архітектор. Друге — чи важко мені буде в цій професії.

Ще я зрозумів, що з тьюторами можуть бути горизонтальні та дружні стосунки. Мені дуже сподобались ком’юніті ХША та атмосфера в школі, тож я вирішив вчитися далі.

Одразу згадую мою співбесіду. Я прийшов на неї із синцем на обличчі і дуже хвилювався через те. Але я не тільки зміг вступити до ХША, а й отримав стипендію. Тож не думаю, що мій зовнішній вигляд негативно вплинув на ставлення комісії 🙂

Та назавжди, мабуть, запам’ятаю три тижні роботи над лабіринтами минулого семестру. Кожен студент/-ка мав спроєктувати та збудувати лабіринт з одного з матеріалів — бетону, дерева, глини.

Спочатку 2 тижні ми думали про те, як лабіринт має виглядати, що ми хочемо розказати своїм проєктом, як хочемо дати відчути матеріал, з яким працюємо. А потім було найцікавіше — власне робота з матеріалами. Я відливав свій лабіринт з бетону і добре намучився. Але який то був час… ХША тоді не закривалася навіть вночі, тому я міг прийти до школи та працювати над своїм проєктом коли завгодно. 

Зараз під час онлайн-навчання дуже сумую за тою можливістю.

Я думаю, що це одна з найважливіших частин навчання. Протягом Нульового року я дуже хвилювався, коли презентував свої роботи. Але під кінець року я розслабився, а зараз маю протилежну проблему із тим, щоб раптом не сказати зайвого. Тепер треба знайти баланс.

Тісне ком’юніті, що дає можливість шукати себе. Архітектура в принципі має широкий спектр можливостей, а тут ще й середовище, в якому можеш працювати, сміливо ставити питання, не так, як в школі.

Взагалі, різниця між школою та ХША, серед іншого, в неформальному спілкуванні — наші лекції схожі на чаювання з друзями, де тьютори розповідають нам цікаві історії. 

Знайти себе для мене — це знайти професію, яка буде приносити тобі задоволення та користь оточуючим та розуміння, як застосувати свої таланти. Звісно, ХША підтримує та дає можливість рухатися до цього. Під час навчання в ХША у мене формуються точки дотику з реальністю і тим, чого я насправді хочу. Я починаю розуміти, як можу досягти своїх цілей.

Важко пояснити що саме допомагає, та мабуть все у комплексі. Починаючи від відчуття простору. Коли я створював лабіринт, то відчував всі грані в макеті, міг правильніше їх описати. Думаю, що будь-яка робота руками дає це.

А ще — Гуманітарний блок, на якому перед тобою постійно виникають питання «навіщо?», «чому?».

Ти маєш завжди шукати відповіді на ці питання, тому наближаєшся до осмислення того, чого насправді хочеш.

Я хотів би займатися більш творчим спрямуванням архітектурної професії. Мабуть це скоріш буде розробка концепції, ніж робота над технічною частиною проєктів.