Свій Делфт у Харкові. Домінік

«Варшава не подарувала мені любові до архітектури. Тому я переїхав до Харкова, спробувати себе у професії в ХША», — каже Домінік, студент вже 2 курсу ХША.

Про те, чому він переїхав з Варшави до Харкова, як він знайшов свій Делфт у Харкові, про дім тусовщика та амбіцію збудувати зручне місто для людей — у нашому новому матеріалі.

Перший рік навчання у Варшаві був наповнений практикою та спілкуванням із викладачами. На другому році викладачі змінилися, з’явилося багато теорії, зайвих, на мою думку, предметів. Зрозумів, що втрачаю цікавість до професії. Тоді мама розказала мені про ХША, ми вирішили приїхати до Харкова і познайомитися з тьюторами та інфраструктурою школи. 

Ще коли ми з батьками їздили у Делфтський Технічний Університет в Нідерландах, я надихнувся їх потужною майстернею, тим, що студенти працюють з формою та макетами, і тоді зрозумів, що хочу навчатися в такому університеті. Ну от і вчуся (посміхається). Після того, як потрапив до ХША — зрозумів, що знайшов свій Делфт у Харкові. 

Так. У Харкові якісь більш напружені люди, як на мене. І інфраструктура міста не дотягує до варшавської. Громадський транспорт надає багато дискомфорту мешканцям міста. Маршрутку чи трамвай можна чекати вічно. Наразі я живу поблизу ХША, щоб не бути залежним від міського транспорту. Потроху вивчаю місто — радіус розширюється, але майже весь свій час я все одно проводжу в ХША)

Дуже відповідальна професія, насамперед. Архітектор cтворює простори для людей, відповідає за якість життя, комфорт та емоції інших. 

Тому кожен в цій професії повинен дуже відповідально ставитися до своєї справи. Від цього залежить якість роботи та репутація. 

Розумію, що треба багато часу витрачати на свою справу. Сьогодні я прийшов до ХША о десятій ранку та планую піти о о сьомій вечора. Так мені дуже комфортно — повністю заглиблююся у роботу над проєктом.

Ми розробляли проєкти будинків для реальних замовників в Коробових Хуторах у Харківській області. Разом намагалися відповісти на питання, чому люди збігають з міста, що вони шукають там. Як спосіб життя людини змінюється за межею міста та що їй потрібно для цього.

Звісно, робота з контекстом важлива у будь-якому проєкті. Тому ми спочатку поїхали на ділянку, щоб познайомитися з власником. Розпитали про концепцію та дізналися, як він сам уявляє простори та чого чекає від нас. Спробували відчути себе користувачами в домах, над якими працюватимемо, щоб відповісти на питання, які потреби будуть у того, хто перебуватиме там. 

Крім того, що кожен працював над окремою будівлею, групою ми відповідали за всю ділянку та працювали над тим, як розмістити домівки та побудувати взаємозв’язок між ними. 

Мій концепт — дім тусовщика. Його задача — бути простором для вечірок та зустрічей, тому я залишив багато вільного простору всередині приміщення й на терасі та тільки найнеобхідніші меблі.

На карантині працювати над проєктом стало важче. Ще до того, як піти на самоізоляцію, ми зробили в школі макет ділянки. Щоб можна було просто  накласти свій проєкт на спільний макет «відчути» рельєф. На самоізоляції була можливість працювати з рельєфом тільки через креслення.

Але ми повернулися до майстерень та нарешті спільно попрацювали над макетом. 

Звісно, я звертаюся до них за порадами. От пару хвилин тому спілкувався з батьком про те, в яку сторону повинні відкриватися двері до туалету (посміхається).

Часто говоримо з ними, і я беру для себе якісь поради.

Ніякі. Я за реконструкцію та надання будівлям інших сенсів. Тим більш краще не руйнувати, а показати як це — будувати нормально. Можна і панельку зробити привабливою для життя)

Я став заглиблюватися до урбанізму. Тому якщо мислити масштабно — хочу збудувати зручне місто для людей.

Стажуватися. Спочатку в українському бюро, потім — в європейському чи американському. Хочу отримати досвід роботи у різних проєктах та попрацювати в різному контексті.

І потім, маючи цей досвід, відкрити власне бюро.