Довгий шлях до архітектури. Катя

Багато людей вважають, що отримати другу чи третю освіту на денному відділенні просто неможливо, бо в цей період твою увагу займають сім’я, діти, робота, інші плани. 

Ми поспілкувалися зі студенткою першого курсу Катериною Мовчан, аби розвіяти міф, що бути студенткою та мамою одночасно, встигати будувати своє життя та макети в майстерні неможливо. Всім, хто вагається та не може прийняти рішення з приводу отримання другої освіти, радимо почитати цей невеличкий матеріал.

Спочатку я отримала першу психологічну освіту. Паралельно вивчала англійську мову. Після цього я пішла вчитися на дизайнера інтер’єрів, але вже з першої сесії зрозуміла, що заочне відділення не дозволить мені зануритися у професію. Потім був період, який я присвятила сім’ї, дітям та викладанню англійської. Та в мене завжди було відчуття, що я прийду колись до архітектури — щось малювала, креслила… Навіть моя спроба стати дизайнером — одна з передумов рішення стати архітекторкою.

Остаточно зрозуміла це, коли мені було 34. 

Моя психологічна освіта завжди допомагала мені фільтрувати страхи та розуміти себе. 

Тому сміливо можу дати пораду всім, хто хвилюється — не звертайте уваги на свої страхи, якщо чогось хочете! Зараз у мене є купа справ крім навчання — виховання доньки, спілкування з друзями та близькими.. А ще я встигаю співати в хорі (посміхається). Але тепер, коли архітектура поступово стає моєю професією, я щаслива. 

Коли побачила інформацію про Нульовий рік, дуже довго вагалася та не могла прийняти рішення. А як тільки зайшла до будівлі Школи, то відчула, що маю тут вчитися. Зрозуміла, що мені потрібен Нульовий рік, аби мати базу знань для вступу на Бакалаврат. 

Цей рік надихнув та був достатньо легким. Ми собі вчилися та спостерігали за першокурсниками. Поступово зрозуміли, що навчання на Бакалавраті займає дуже багато часу. І деколи це не тільки натхнення, а й стрес, дедлайни та недостатня кількість вільного часу. Студенти говорили нам, що «живуть» в ХША, так це і виглядало. На початку першого курсу мені було важко, бо донька пішла в свою школу, я в свою (посміхається), і справ було багато… Зараз вона теж навчається в Школі Архітектури, поки що Дитячій. Тепер у нас обох є досвід у цій сфері і ми трошки навіть можемо обговорити наші проєкти.

Мені б хотілося впливати на те, як виглядає моє місто, будувати та бути опозицією тим людям, що проєктують щось накшталт фонтану з мавпочками чи нового дизайну для Саду Шевченко. Рішення муніципальної влади типу реконструкції Каскаду в парку Шевченко мене дещо шокують. Коли вперше побачила, то захотілося просто зняти той граніт і зробити «реконструкцію здорової людини». 

Ну, по-перше є ми, студенти ХША. Ми активно розвиваємося, наші можливості ростуть. І думаю, що нас ставатиме все більше і ми матимемо вплив на те, що відбувається в нашому місті. 

По-друге, потрібно, щоб архітектурна грамотність стала масовою. Красота гармонізує не тільки зовнішнє, а й внутрішнє. Хочу, щоб наші публічні простори стали більш комфортними, доступними, красивими… Тоді і рівень освіти та культури буде підніматися, бо люди розумітимуть що є нормою, а що — ні. 

Хочеться, щоб кожен проєкт чи об’єкт в місті був цілісним та завершеним. Щоб місто функціонувало як цілісна система, як організм. Натомість маємо подекуди реконструйовану та запущену в усіх інших місцях Набережну. І як наслідок — відсутність цілісних пішохідних маршрутів. Замість того маємо огорожу з шарами із мармуру, що не дає підійти до річки. 

Постійні виходи з зони комфорту… (сміється)  

На занятті з фотографії у Ігоря Чекачкова у нас було завдання фотографувати перехожих. Мені було дуже страшно це робити, але що ж, довелося працювати зі своїми страхами, щоб отримати результат. Та, мабуть, макетування. Я зі своїм перфекціонізмом добивалася ідеально рівних красивих макетів, сиділа годинами в майстерні.

Зараз я намагаюся не орієнтуватися на когось одного. Є багато крутих проєктів, а навколо нас постійно величезна кількість експертів. Тому зараз треба дивитися та вивчати більше і більше проєктів.  А так, Ле Корбюзьє мене дуже надихає, але цим я нікого не здивую, мабуть (сміється)

Користуюся принципом «з’їж жабу» (тобто зроби найоб’ємнішу справу), а вже потім роби те, що більше всього хочеться. Крім того, давно користуюся записником, де фіксую всі свої справи, роблю план на тиждень, а то і місяць. Цей спосіб дуже допомагає виокремити головне та відкласти другорядне. 

Якщо ти не можеш віддати більшість свого часу та натхнення навчальному процесу, а потім і роботі, нічого не вийде. Тому головне, що хочеться побажати — бути готовими методично і багато працювати. На максимумі своїх можливостей. 

Так, під час навчання у тебе можливо буде паралельна робота, спілкування з дітьми та інші відносини, та центром твого життя все ж таки стане архітектура. Але поєднувати всі ці аспекти життя у мене виходить. Значить і у вас вийде). Коли ми, наприклад, робили лабіринти, то просто ночували в ХША. Коти та діти сумують за тобою час від часу, але якщо вони розуміють, що це важливо для тебе, все буде добре.